Чи

Чи, с. Ли, или, развѣ. Чи може сліпий сліпого водити? Єв. Л. VІ. 39. Чи гріх, чи два, а вже не видержу. Ном. № 118. Як де зробить чорногуз гніздо на хаті, чи у дворі, то та хата щаслива. Чуб. Та чи то ж повірять? Шейк. Чи вже б то пожаліли? Сим. 236. Може до того чи й доживемо. О. 1861. VII. 16. Чи так, то й так. Ну, пусть будетъ и такъ. Рудч. Ск. I. 1. Чи що. Что-ли. Що він там чортів сліпить, чи що? Ном. № 10932.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

. ЧИ 1, спол. 1. розділ., перев. повторюваний. Уживається при поєднанні однорідних членів речення і частин складнопідрядного речення для позначення того, що з ряду перелічуваних предметів, явищ і т. ін. можливий тільки один. [Ріпник:] Поплатив чи не поплатив за харч, відложив чи не відложив що на чорну годину, але в шинку, між товаришами, він був пан (Іван Франко, IV, 1950, 8); Юзі було так гірко, немов була винна проти когось, чи, навпаки, хтось проти неї завинив (Леся Українка, III, 1952, 635); Я гашу електрику на монтажному столі, і тоді ми обоє помічаємо, що надворі вечір чи ніч (Юрій Яновський, II, 1958, 26); // Уживається для вираження припущення. Зустрів я хлопчика. Малий мав років десять чи дванадцять (Володимир Сосюра, II, 1956, 277); Румуни розтяглися на кілометр чи й більше (Олесь Гончар, III, 1959, 71); // Уживається у знач. єднального сполучника «і». Ніхто не минає. Чи багатий, кого доля, Як мати дитину, Убирає, доглядає, — Не мине калину. Чи сирота, що до світа Встає працювати.. Чи дівчина, що милого Щодень виглядає (Тарас Шевченко, I, 1951, 11); Чи в пшениченьку, чи в жито, Досхочу розкошував [Коник] І цілісінькеє літо, Невгаваючи, співав (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 81); Коваль був чоловік розумний. Сам був неписьменний і дуже жалкував з того.. Чи газета попадається, чи книжечка — біда неписьменному (Андрій Головко, II, 1957, 211).

Рано чи пізно див. рано; Чи... чи — сполучник повторюваний, що вживається при кожному однорідному члені речення або при кожній складовій частині речення, посилюючи роздільність у чергуванні перелічуваних предметів, явищ, дій тощо або їх взаємовиключення, несумісність. Стала вона і не знає, чи йти далі, чи вертатися (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 17); — Хто тут хазяїн, чи я, чи ти? — скрикнув суддя (Панас Мирний, I, 1954, 161); Чи осінь, чи зима, чи в зелені діброва весни вітає дні, чи літо славить птах, — усе мені шумить хода твоя шовкова, і стан твій молодий пливе в моїх очах (Володимир Сосюра, II, 1958, 34); Чи то... чи [то] — сполучник повторюваний: а) уживається для вираження непевності, сумніву, припущення. Пішли [голова з писарем] до волості; а дорогою все щось один одному говорили: чи то радились, що його робити, чи жалілися, що їм роблено (Панас Мирний, I, 1949, 295); — Оце йду на вокзал. Обіцяли мене взяти в Сороку... чи то місто таке є, чи то село (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 453); — Ой, що пан робить? — скрикнув Янкель, закриваючи рушником червінці чи то від Бульби, чи то невідомо від кого (Олександр Довженко, I, 1958, 267); б) уживається на початку підрядних речень, а також поєднує однорідні члени речення і частини речення, вказуючи на те, що з безлічі випадків, ситуацій, предметів, понять і т. ін. щось одне можливе, проявилося і т. ін. Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила. Чи то люди поробили Йому, молодому, Що привезли його з Дону На возі додому (Тарас Шевченко, I, 1963, 253); в) уживається в значенні єднального сполучника «і». Курить мара, все трощить, мне. Чи то лозина, чи цеглина... (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 187). 

2. поясн. Уживається у знач.: тобто, інакше кажучи. На моє щастя, чи, краще, на щастя моїх нервів — натомився нині дуже. Ходили аж за село Шуму (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 131); Згадалося, що батько мій колись, Як їздив до Юркевича у гості В село Криве, за двадцять кілометрів, Чи пак верстов, спинявся «попасати» У Білках, у старого корчмаря (Максим Рильський, III, 1961, 299); — Для чого ви існуєте, чи то, пак, живете? (Олесь Гончар, Тронка, 1968, 118). 3. пит. Уживається на початку з'ясувального підрядного речення. Чи довго плив Еней, — не знаю, А до Евандра він доплив (Іван Котляревський, I, 1952, 201); Тепер хочу засісти за роботу, хоч не знаю, чи вдасться зробити се зараз, бо почуваю себе дуже погано (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 389); Тихими вересневими світанками господар, що виганяв худобу на пасовисько, прислухався, чи не гуркоче де-небудь далі, чи не відходить фронт, чи не гонять назад германця (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 390).

Чи що див. що 3. 

4. допустовий. Уживається у складнопідрядних реченнях з логічною невідповідністю між змістом складових частин. Чи пані свариться, чи б'є (бо хоч пані і не зла була, а все часом попоб'є), чи там спідницю дарує або хустку, — Чайчиха прийме усе мовчки й одійде (Марко Вовчок, I, 1955, 260).

Сяк чи так див. сяк; Так чи інак (інакше) див. так; Так чи сяк див. так; Чи так, чи інак (інакше); Чи сяк, чи так — як би там не було. — Все рівно, чи так, чи інак, а земля пропаде. — Кому ж я її продам, сину, під сю завірюху? (Панас Мирний, I, 1954, 159); Чи сяк, чи так, а справу треба рятувати, щоб не набратися всесвітнього сорому (Панас Мирний, V, 1955, 430).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 320. ЧИ 2, част. 1. пит. Уживається для підсилення питального характеру речення. — Галю, сестрице! Чи ти пізнала свого брата меншого? — Ох, братік милий! (Марко Вовчок, I, 1955, 325); Чи вернувся Василь із Пітера? Чи привіз він мені ту справу, що я його просив (Тарас Шевченко, VI, 1957, 50); — Мамо, чи кожна пташина В вирій на зиму літає? — В мами спитала дитина (Леся Українка, I, 1951, 60); // Уживається при риторичних запитаннях у знач. хіба. — О жінко! — каже Тиміш, — се в тебе десь огневі сльози! — Бо гіркі, Тимоше! А чи мало я їх виплакала! (Марко Вовчок, I, 1955, 55); Чи є кращі між квітками Та над веснянії? Чи є кращі в життю [житті] літа Та над молодії? (Леся Українка, I, 1951, 12); Гаптує дівчина й ридає — чи то ж життя! (Павло Тичина, I, 1957, 26); — П'ятдесят літ нашої дружби прошуміли в тайзі, як один день. І щодня дивлюсь і не надивлюсь і все питаю себе: чи є ще на світі така краса і такі багатства? (Олександр Довженко, I, 1958, 105).

Чи не: а) уживається в знач. може, виражаючи можливість, бажання чого-небудь. [Мати:] А чи не годі вже того грання? Все грай та грай, а ти, робото, стій! (Леся Українка, III, 1952, 224); «А чи не потанцювати мені?» подумав Василь, відчуваючи в тілі незвичайну легкість і радість руху (Олександр Довженко, I, 1958, 88); б) уживається в знач. мабуть, виражаючи припущення, ймовірний здогад. Чи не з багатих вона; в) уживається у знач. майже, визначаючи заокруглену цифру, максимальну кількість чого-небудь, до повноти чого не вистачає дуже мало. Чи не з десяток мільйонів золотом довелося витратити на мандрівку цариці по Дніпру, щоб продемонструвати перед усім світом велич і міць Російської держави (Спиридон Добровольський, Очаківський розмир, 1965, 6); — Ти кажеш мені це чи не в сотий раз (Олександр Довженко, I, 1958, 433). 

2. З деякими словами (прислівниками, частками і т. ін.) утворює сполучення із значенням припущення, сумніву, непевності і т. ін. Дізнаєшся в кайданах самотини, У тридцять літ — знесилений дідусь, Гадавши нишком: кращої години Я в мирі ледве чи діждусь... (Павло Грабовський, I, 1959, 76); — Трістане! в тебе є гріхи, великі, непростимі. На їх навряд чи проща є в святім Єрусалимі (Леся Українка, I, 1951, 413). 3. підсил. Посилює окличну інтонацію речення. — Так такий ти мені вірний! Чи ти ба! — крикнув Чолак (Нечуй-Левицький, III, 1956, 302); — Як то ти за Пріську журишся, чи ба! як до роботи, то й за Пріську згадала! (Леся Українка, III, 1952, 637). Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 321.

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Чи с. Ли, или, развѣ. Чи може сліпий сліпого водити? Єв. Л. VІ. 39. Чи гріх, чи два, а вже не видержу. Ном. № 118. Як де зробить чорногуз гніздо на хаті, чи у дворі, то та хата щаслива. Чуб. Та чи то ж повірять? Шейк. Чи вже б то пожаліли? Сим. 236. Може до того чи й доживемо. О. 1861. VII. 16. чи так, то й так. Ну, пусть будетъ и такъ. Рудч. Ск. I. 1. чи що. Что-ли. Що він там чортів сліпить, чи що? Ном. № 10932.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ЧИ1, спол. 1. розділ., перев. повторюваний. Уживається при поєднанні однорідних членів речення і частин складнопідрядного речення для позначення того, що з ряду перелічуваних предметів, явищ і т. ін. можливий тільки один. [Ріпник:] Поплатив чи не поплатив за харч, відложив чи не відложив що на чорну годину, але в шинку, між товаришами, він був пан (Фр., IV, 1950, 8); Юзі було так гірко, немов була винна проти когось, чи, навпаки, хтось проти неї завинив (Л. Укр., III, 1952, 635); Я гашу електрику на монтажному столі, і тоді ми обоє помічаємо, що надворі вечір чи ніч (Ю. Янов., II, 1958, 26); // Уживається для вираження припущення. Зустрів я хлопчика. Малий мав років десять чи дванадцять (Сос., II, 1956, 277); Румуни розтяглися на кілометр чи й більше (Гончар, III, 1959, 71); // Уживається у знач. єднального сполучника "і". Ніхто не минає. Чи багатий, кого доля, Як мати дитину, Убирає, доглядає,— Не мине калину. Чи сирота, що до світа Встає працювати.. Чи дівчина, що милого Щодень виглядає (Шевч., І, 1951, 11); Чи в пшениченьку, чи в жито, Досхочу розкошував [Коник] І цілісінькеє літо, Невгаваючи, співав (Гл., Вибр., 1951, 81); Коваль був чоловік розумний. Сам був неписьменний і дуже жалкував з того.. Чи газета попадається, чи книжечка — біда неписьменному (Головко, II, 1957, 211). Ра́но чи пі́зно див. ра́но; Чи… чи — сполучник повторюваний, що вживається при кожному однорідному члені речення або при кожній складовій частині речення, посилюючи роздільність у чергуванні перелічуваних предметів, явищ, дій тощо або їх взаємовиключення, несумісність. Стала вона і не знає, чи йти далі, чи вертатися (Коцюб., І, 1955, 17); — Хто тут хазяїн, чи я, чи ти? — скрикнув суддя (Мирний, І, 1954, 161); Чи осінь, чи зима, чи в зелені діброва весни вітає дні, чи літо славить птах,— усе мені шумить хода твоя шовкова, і стан твій молодий пливе в моїх очах (Сос., II, 1958, 34); Чи то…чи [то]-сполучник повторюваний: а) уживається для вираження непевності, сумніву, припущення. Пішли [голова з писарем] до волості; а дорогою все щось один одному говорили: чи то радились, що його робити, чи жалілися,що їм роблено (Мирний, І, 1949, 295); — Оце йду на вокзал. Обіцяли мене взяти в Сороку… чи то місто таке є, чи то село (Коцюб., І, 1955, 453); — Ой, що пан робить? — скрикнув Янкель, закриваючи рушником червінці чи то від Бульби,чи то невідомо від кого (Довж., І, 1958, 267); б) уживається на початку підрядних речень, а також поєднує однорідні члени речення і частини речення, вказуючи на те, що з безлічі випадків, ситуацій, предметів, понять і т. ін. щось одне можливе, проявилося і т. ін. Чи то праця задавила Молодую силу, Чи то нудьга невсипуща Його з ніг звалила, Чи то люди поробили Йому, молодому, Що привезли його з Дону На возі додому (Шевч., І, 1963, 253); в) уживається в значенні єднального сполучника "і". Курить мара, все трощить, мне. Чи то лозина, чи цеглина… (Гл., Вибр., 1951, 187). 2. поясн. Уживається у знач.: тобто, інакше кажучи. На моє щастя, чи, краще, на щастя моїх нервів — натомився нині дуже. Ходили аж за село Шуму (Коцюб., III, 1956, 131); Згадалося, що батько мій колись, Як їздив до Юркевича у гості В село Криве, за двадцять кілометрів, Чи пак верстов, спинявся "попасати" У Білках, у старого корчмаря (Рильський, III, 1961, 299); —Для чого ви існуєте, чи то, пак, живете? (Гончар, Тронка, 1968, 118). 3. пит. Уживається па початку з’ясувального підрядного речення. Чи довго плив Еней,— не знаю, А до Евандра він доплив (Котл., І, 1952, 201); Тепер хочу засісти за роботу, хоч не знаю, чи вдасться зробити се зараз, бо почуваю себе дуже погано (Коцюб., III, 1956, 389); Тихими вересневими світанками господар, що виганяв худобу на пасовисько, прислухався, чи не гуркоче де-небудь далі, чи не відходить фронт, чи не гонять назад германця (Тют., Вир, 1964, 390). Чи що див. що3. 4. допустовий. Уживається у складнопідрядних реченнях з логічною невідповідністю між змістом складових частин. Чи пані свариться, чи б’є (бо хоч пані і не зла була, а все часом попоб’є) , чи там спідницю дарує або хустку,— Чайчиха прийме усе мовчки й одійде (Вовчок, І, 1955, 260). Сяк чи так див. сяк; Так чи іна́к (іна́кше) див. так; Так чи сяк див. так; Чи так, чи іна́к (іна́кше); Чи сяк, чи так — як би там не було. — Все рівно, чи так, чи інак, а земля пропаде.— Кому ж я її продам, сину, під сю завірюху? (Мирний, І, 1954, 159); Чи сяк, чи так, а справу треба рятувати, щоб не набратися всесвітнього сорому (Мирний, V, 1955, 430).

ЧИ2, част. 1. пит. Уживається для підсилення питального характеру речення. — Галю, сестрице! Чи ти пізнала свого брата меншого? — Ох, братік милий! (Вовчок, І, 1955, 325); Чи вернувся Василь із Пітера? Чи привіз він мені ту справу, що я його просив (Шевч., VI, 1957, 50); — Мамо, чи кожна пташина В вирій на зиму літає? — В мами спитала дитина (Л. Укр., І, 1951, 60); // Уживається при риторичних запитаннях у знач. хіба. — О жінко! — каже Тиміш,— се в тебе десь огневі сльози! — Бо гіркі, Тимоше! А чи мало я їх виплакала! (Вовчок, І, 1955, 55); Чи є кращі між квітками Та над веснянії? Чи є кращі в життю [житті] літа Та над молодії? (Л. Укр., І, 1951, 12); Гаптує дівчина й ридає — чи то ж життя! (Тич., І, 1957, 26); — П’ятдесят літ нашої дружби прошуміли в тайзі, як один день. І щодня дивлюсь і не надивлюсь і все питаю себе: чи є ще на світі така краса і такі багатства? (Довж., І, 1958, 105). Чи не: а) уживається в знач. може, виражаючи можливість, бажання чого-небудь. [Мати:] А чи не годі вже того грання? Все грай та грай, а ти, робото, стій! (Л. Укр., III, 1952, 224); "А чи не потанцювати мені?" подумав Василь, відчуваючи в тілі незвичайну легкість і радість руху (Довж., І, 1958, 88); б) уживається в знач. мабуть, виражаючи припущення, ймовірний здогад. Чи не з багатих вона; в) уживається у знач. майже, визначаючи заокруглену цифру, максимальну кількість чого-небудь, до повноти чого не вистачає дуже мало. Чи не з десяток мільйонів золотом довелося витратити на мандрівку цариці по Дніпру, щоб продемонструвати перед усім світом велич і міць Російської держави (Добр., Очак. розмир, 1965, 6); — Ти кажеш мені це чи не в сотий раз (Довж., І, 1958, 433). 2. З деякими словами (прислівниками, частками і т. ін.) утворює сполучення із значенням припущення, сумніву, непевності і т. ін. Дізнаєшся в кайданах самотини, У тридцять літ — знесилений дідусь, Гадавши нишком: кращої години Я в мирі ледве чи діждусь… (Граб., І, 1959, 76); — Трістане! в тебе є гріхи, великі, непростимі. На їх навряд чи проща є в святім Єрусалимі (Л. Укр., І, 1951, 413). 3. підсил. Посилює окличну інтонацію речення. — Так такий ти мені вірний! Чи ти ба! — крикнув Чолак (Н.-Лев., III, 1956, 302); — Як то ти за Пріську журишся, чи ба! як до роботи, то й за Пріську згадала! (Л. Укр., III, 1952, 637). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 11. — С. 320 - 321.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

чи I спол. 1) розділ., перев. повторюваний. Уживається при поєднанні однорідних членів речення і частин складнопідрядного речення для позначення того, що з ряду перелічуваних предметів, явищ і т. ін. можливий тільки один. || Уживається для вираження припущення. || Уживається у знач. єднального спол. "і". •• Чи ... чи — сполучник повторюваний, що вживається при кожному однорідному члені речення або при кожній складовій частині речення, посилюючи роздільність у чергуванні перелічуваних предметів, явищ, дій тощо або їх взаємовиключення, несумісність. Чи то .. чи [то] — сполучник повторюваний: а) уживається для вираження непевності, сумніву, припущення; б) уживається на початку підрядних речень, а також поєднує однорідні члени речення і частини речення, вказуючи на те, що з безлічі випадків, ситуацій, предметів, понять і т. ін. щось одне можливе, проявилося і т. ін. 2) поясн. Уживається у знач.: тобто, іншими словами. 3) пит. Уживається на початку з'ясувального підрядного речення. 4) допустовий. Уживається у складнопідрядних реченнях з логічною невідповідністю між змістом складових частин. •• Чи сяк, чи так — хай там що, хоч там як. II част. 1) пит. Уживається для підсилення питального характеру речення. || Уживається в риторичних запитаннях у знач. хіба. 2) •• Чи не — а) уживається в знач. може, виражаючи можливість, бажання чого-небудь; б) уживається в знач. мабуть, виражаючи припущення, ймовірний здогад; в) уживається у знач. майже, визначаючи заокруглену цифру, максимальну кількість чого-небудь, до повноти чого не вистачає дуже мало. 2) З деякими словами (прислівниками, частками і т. ін.) утворює сполучення із знач. припущення, сумніву, непевності і т. ін. 3) підсил. Посилює окличну інтонацію речення. Великий тлумачний словник сучасної української мови. - "Перун". 2005..

Ілюстрації

|}