Чепчик
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 12:15, 4 листопада 2018; Dymetelytsia.fpmv18 (обговорення • внесок)
Чепчик, -ка, м. 1) = Чебчик. Левиц. Пов. 97. Мил. М. 32. 2) Ум. отъ чепець. 3) Сорочка, въ которой иногда родится ребенокъ. (КС. 1893. VII. 76) или животное. (Богод. у.).
Сучасні словники
ЧЕ́ПЧИК, а, чол. Зменш.-пестл. до чепець. Покине плести стара й нудиться. Убрала її панночка у чепчик з стрічками рябенькими та й посадовила на кріслечку серед кімнати (Марко Вовчок, I, 1955, 108);
// Біла шапочка у медпрацівників, працівників торгівлі, кулінарів, буфетниць і т. ін. Буфетниці в білих чепчиках невтомно снували поміж рядами, пропонуючи морозиво (Павло Автомонов. В. Кошик, 1954, 273); // Дитяча шапочка, що має вигляд капора. Під синім дашком, завинутий у пелюшки й маленьку ковдру, з вишитим чепчиком на лисій голівці, лежав син (Вадим Собко, Срібний корабель, 1961, 280).
Ілюстрації
[[Зображення:|x140px]]
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 11, 1980. — Стор. 295.
