Ледачина

Ледачи́на, -ни, об. = Ледащо, ледащиця. Гол. II, 427. Вх. Лем. 431.

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Лѣнтяй, бездѣльникъ, лодарь. В москалі оцих ледарів!

я, чол. Людина, яка не любить працювати; ледачий. Ледар день гуляє, три — слабий, а на п'ятий — вихідний (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 391); Ледар нічого не робить, лише цілими днями волочиться по затінках, пакостить людям, намовляє молодших до лиходійства (Степан Ковалів, Світ.., 1960, 121); * Образно. Бджола дасть мед. А ледар-джміль нічого — Ні меду, ні доробку будь-якого (Любомир Дмитерко, В обіймах сонця, 1958, 147); // чол. і жін. Уживається як лайливе слово. Може, сподіваєшся якого ледаря до себе? — крикнув Клим з порога (Нечуй-Левицький, III, 1956, 358); У якогось козака покрала дівка, якась ледар, моркву (Ганна Барвінок, Опов.., 1902, 227). ♦ Ледаря корчити — ледарювати. Умовляла-умовляла [дівчина] і вмовила: дав слово — перестану ледаря корчити. У суботу піду на роботу (Олександр Ковінька, Кутя.., 1960, 140). Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 2, ст. 352.

Ілюстрації

Джерела та література

ПРИСЛІВ'Я ПРО ЛІНЬ

(зі збірки "Народ скаже, як зав'яже")

Ходив рак сім років по воду, та й прийшов додому, та став через поріг перелазить, розлив та й каже: «Отак чорт скору роботу бере!»

Зачепилася за пень — простояла цілий день.

«Нехай»— поганий чоловік.

Одне «зараз» краще трьох «потім».

У ледачого хазяїна і чоботи з ніг украдуть.

Поки приберешся, то бояри й мед поп'ють.

Сидить-надувається, три дні в чоботи взувається.

Хто пізно ходить, той сам собі шкодить.

Як до діла, так і сіла.

Сів і прилип, як до смоляної лавки.

Батько хай їде орать — його коні знають, а я піду гулять — мене гості чекають.

Як у поле — Анцю в боці коле, як до танцю — вже не коле Анцю.

Хоч ти іди в ліс по дрова, а я буду дома, хоч я буду дома, а ти йди в ліс по дрова.

Перш ти мене підвези, а потім я на тобі поїду.

Лінивий у своїй хаті змокне.

Під дощ хати не криють, а коли ясно — і сама не тече.

Не так лінь, як неохота.

Працює гірш теляти.

Працює через пень-колоду.

До роботи плачучи, а до танців скачучи.

Що напряла, та й те миша вкрала.

Отак він діло в руки бере, як свекор пелюшки пере.

Тобі так хочеться робити, як старому псові в завірюху брехати.

— Грицю, Грицю, до роботи! — В мене порвані чоботи! — Грицю, Грицю, до телят! — В мене ніженьки болять! — Грицю, Грицю! До Марусі! — Зараз, зараз, приберуся!

— Іване, ходи робити! — — Ноги болять.

— Іване, ходи їсти! — Іду, іду!

Той у бороні, а той у стороні.

Як прялось, так спалось, а як перестала прясти, то не хочеться й спати.

Так хочеш робити, як собака орати.

У всякої Федорки свої одговорки.

Чи іде, чи ходить — на одно виходить.

Б'ють не лежачого, а ледачого.

Скільки вб'єш, стільки в'їдеш.

На цьому далеко не поїдеш — де сядеш, там і злізеш!

Хвіст витягне — ніс угрузне, ніс витягне — хвіст угруз.

Лінивому все ніколи.

Хто нічого не робить, той ніколи не має часу.

Як усе святкувати, то не буде чого ковтати.

Готовеньке й кішка з'їсть.

Не кивай на сусіда, коли сам спиш до обіда.

Проковтнути хочеться, а прожувати ліньки.

У нероби завжди неврожай.

Ото була б вигода, щоб уночі була погода, а в робочий день падав дощ цілий день.

Через день — та й неділя, через хату — та й весілля.

Думкою в небі, ногами в постелі.

Лінивий двічі робить, а скупий два рази платить.

Як їв — то аж упрів, а як працював — то аж задрімав.

Їсть за вовка, робить за комара.

На роботі умліває, а біля миски упріває.

У лінивого піч до спини пристала.

Ой піч моя, піч! Коли б я на тобі, а ти на коні — славний би козак був з мене.

Не б'є, не лає, та ні про що й не дбає.

Хоч три дні не їсти, аби з печі не злізти.

Якби хліб та одежа, їв би козак лежа.

Лежачий камінь мохом обростає.

Під лежачий камінь і вода не тече.

Лежачий зайця не піймає.

Як циганська кобила: день біжить, а три дні лежить.

День гуляє, три слабий, а на п'ятий — вихідний.

Гуляй, тату,— завтра свято.

Хто лінивий, той і сонливий.

Спиш, спиш, а спочити ніколи!

Спать до обід, то присниться і ведмідь.

Як спати до дня, присниться бридня.

Як не надолужив на спанні, то на взуванні.

Як спить, то не їсть, а як їсть — не дрімає.

За сидженням нема лежання.

Виспався, та не вилежався.

Якби усе лежав вовк, то досі б іздох.

Думками за горами, а ділом у запічку.

Грім не гряне — ледачий не встане.

Рання пташка дзьобик чистить, а пізня очиці жмурить.

Як їсть, то впріє, а як робить, то мерзне.

В роботі «ох», а їсть за трьох.

І каші не хочу, і по воду не піду.

Кожух лежить, а дурень дрижить.

Ото й горе, що риба в морі.

Як проголодається, то хліба дістати догадається.

Як не стане, то батько достане, як не буде, то мати добуде.

То снідаю, то обідаю — і погуляти ніколи!

Поки зайця вб'ють, то вола з'їдять.

Сюди ник, туди ник — та й день невелик.

Сюди тень, туди тень — та й минув увесь день.

Посидь, Уляно, бо ще рано.

Посидь, Векло, ще не смеркло.

Посидь, сусідко, ще трохи видко.

Доця вельми спритна: доки дійде, молоко скисне.

Пішла Настя в поле жати та й забула серп узяти. Серп узяла — хліб забула, так-то Настя вдома була.

Доки баба спече книші, в діда не буде душі.

Чекав дід на обід, без вечері спати ліг.

Улита їде — колись-то буде.

Покіль будуть бариші, не стане в баби душі.

Люди жать, а ми лежать.

Він би й рад косити, та нікому косу носити.

Ледача шкапа скрізь припинки має.

Ховається від роботи, як пес від мух.

І за холодну воду не береться.

Аби день до вечора.

П'ять день не робим, а два відпочиваєм.

Зробиш, та в свинячий голос.

Добре боїться кива, а ледаче не боїться й кия.

Цілий день байдики б'є.

Цілий день б'є бомки.

Тільки ґав ловить та витрішки продає.

З лежі не буде одежі, а за спання не купиш коня.

Ледаще на віник та на смітник годяще.

Ледачий, хоч по смерть посилай.

Як голоден — робити не годен, як ся наїв, то лиш би й сидів.

Вродилося ледащо нінащо

Лежачий плуг скоро поржавіє, ледача людина скоро постаріє.

'За матеріалами: Збірка "Народ скаже — як зав'яже: Українські народні прислів'я, приказки, загадки, скоромовки." Упорядник - Н. С. Шумада. Київ, Веселка, 1985.'Жирний текст