Вітер

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 13:34, 2 листопада 2018; Ivhalaburda.ij18 (обговореннявнесок)

(різн.) ← Попередня версія • Поточна версія (різн.) • Новіша версія → (різн.)
Перейти до: навігація, пошук

Вітер, -тру, м. 1) Вѣтеръ. Ізза гори вітер вів, калина не спів. Мет. 165. Із вітром могила в степу розмовляє. Шевч. 37. На вітер підняти. Приводить въ чувство упавшаго въ обморокъ, вынося его на чистый воздухъ. Не виїхав козаченько за білії хати, як довелось дівчиноньку на вітер підняти. Нп. Пішло з вітром, за вітром. Пропало, пошло прахомъ. Вітер має. Уже нѣтъ. Шукай вітра в полі! Напрасно будешь искать, не найдешь. Іди по три вітри. Ступав къ чорту. Жене, як дідько вітри. Летить, какъ бѣшеный. Ном. №11428. Ум. Вітрець, вітречко, вітрик, вітронько. ХС. II. 196. 2) = Ятір. Kolb. І. 73. Ві́тер — великомасштабний потік газів

Сучасні словники

Вітер

  • вали́тися (па́дати) від ві́тру. Бути знесиленим, дуже виснаженим, слабим. А як вийду за ворота,— Од вітру валюся (П. Чубинський); Прокіп блідий, аж зчорнілий, од вітру валиться (М. Коцюбинський); — Куди тобі пішки: від вітру валишся (О. Гончар); (Вантажник:) У нас конячка яка? Од вітру пада (І. Микитенко); За час переходів усі вже так вимотались, що й од вітру падали (Я. Баш). так від ві́тру і ва́литься. Очиці її почервоніли і позапухали (видко було, усю ніч плакала), а сама так від вітру і валиться (Г. Квітка-Основ’яненко). хили́тися од ві́тру. — А схожа вона знаєте на кого? — Ні, не знаю. — На лісову мавку. Хороша дівчина. — Нічого, тільки од вітру хилиться (М. Стельмах).
  • викида́ти / ви́кинути на ві́тер що. Легковажно, марно витрачати гроші, майно і т. ін. Як розпорядитися грошима? Легко їх розтринькати, викинути на вітер (З газети).
  • ві́тер у голові́ (гра́є (ві́є, сви́ще, посви́стує і т. ін.)) у кого, чиїй. Хто-небудь легковажний, несерйозний. — Ти добре прочесала жевжиків,— озвалася Майя.— Влучно сказала — жевжики! Це такі, у кого в голові вітер віє! (А. Хижняк); Ні, такі діти не беруть близько до серця її турбот про рідне гніздо. Одне мале, а друге молоде, ще вітер посвистує в їхніх головах (М. Стельмах); // без додатка. Легковажний, несерйозний. А парубки тії — сказано, вітер в голові, молодії — вибрали десь музики і повели молодих по селу (Марко Вовчок); Так що же це він? Хизувався, як хлоп’як? А чи ще вітер у голові грає, і він просто вигадує? (В. Козаченко); — Ти ж у мене виріс під стелі, а в голові ще вітер віє (Ю. Збанацький). бага́то ві́тру (в голові́). Видно вухатого, що в його вітру багато (Укр.. присл..); — Вітру у тебе в голові багато,— казала Ганна Сильвестрівна (І. Сенченко). з вітерце́м у голові́. — Так
  • ві́тер у кише́нях (у кише́ні) свисти́ть (гуля́є, ві́є і т. ін.). 1. Нема грошей. З чим ждати? — вмішався кремезний парубок з засуканими по лікті рукавами. — Сухарі вийшли, махорки катма, вітер у кишенях гуде... (О. Гончар); — Але ж тато не схожий на того противного диякона. Хоч у кишені вітер гуляє, та почуває себе людиною (А. Хорунжий); Коли в кишені вітер віє, то не лізь у суд, Мусію (Укр.. присл..); Бо як в кишені вітер ходить, То треба спершу заробити (Укр. поети-романтики..). ві́тер по кише́нях гуля́є. А другий так собі, якийсь нетяга.. Вітер, видно, по кишенях гуляє (Г. Коцюба). у кише́ні ві́тер. (Копистка:) Бувало й нап’єшся отак та прителіпаєшся додому без розуму... Прокинешся вранці — у кишені вітер, у голові ковалі (М. Куліш). 2. у кого. Хто-небудь бідний, не має грошей. Навкруг Софрона мешкали такі ж бідолахи безкопійчані... У них в кишені теж вітер свистів (Н. Рибак). ві́тер
  • ганя́ти ві́тер по ву́лицях (по сві́ту). Проводити час у розвагах; нічого не робити, нічим не займатися. — Отож зміну відробив та й пішов вітер по вулицях ганяти. Тільки й на умі танці та комфорт (О. Гончар); А що можна сказати про волоцюг і пройдисвітів, які ганяють по світу вітер, .. витирають чужі кутки? (П. Загребельний).
  • дму́хати (ду́ти) про́ти ві́тру. Робити яку-небудь безнадійну справу, не сподіваючись на успішне її завершення. (Дід з ціпком:) А ти кинь цигарку, кажу! (Та й замірився на Копистку ціпком). (Копистка (не зворухнувся):) .. Не дмухайте, діду, проти вітру (М. Куліш).
  • дмухни́ і розси́плеться (похи́литься, полети́ть і т. ін.) на кого і без додатка. Уживається для підкреслення надмірної фізичної слабості, виснаженості кого-небудь. (Тарас:) .. Худенька (Леся), кволенька… Дмухни — і похилиться (Л. Смілянський). дмухну́ти і розси́плеться. (Павло:) А ти (тестю) вже так перезрів, дмухнути на тебе, і розсиплешся (О. Корнійчук). дмухни́ і полети́ть за ві́тром. Яцубі просто душа болить дивитись, яка його донька худа,— дмухни — й полетить за вітром (О. Гончар).
  • до ві́тру, розм. В туалет. — Ми вже тут справді однією ногою в саме панство ступили. — Воду не носимо, надвір до вітру не ходимо, дров не рубаємо... (М. Ю. Тарновський); — А тут до вітру підпира.. Як закричу я: “Мамо!” (Григорій Тютюнник); Хтось попросився: — Хоч до вітру пустіть! — Сказав: випускаю тіки (тільки) тих, хто записався (А. Дімаров).
  • за хвіст та на со́нце (на ві́тер) кого. Викривати чиїсь непорядні, неправильні і т. ін. дії, вчинки так, щоб усім стало відомо. Картопля в кагатах почала горіти, а силос, то, мабуть, уже й згорів. Хто кагатував? Колода. По закутках усі гудуть, от вона і його за хвіст та на сонце (в газету) (В. Кучер); — Заробиш у колгоспі сіна — матимеш молочко, не заробиш— хай тобі Бог дає…— Давно б так! — зірвалися в залі голоси.— Годі їм на чужій печі зади гріти. За хвіст та на вітер… (С. Добровольський).
  • зві́дки (звідкі́ль, відкі́ль) ві́тер ві́є (дме). 1. В чому причина, від кого йде щось, чий вплив. — Корову я заберу, якщо вона так уже вам очі муляє. Але я бачу, звідки вітер віє (С. Добровольський); — Глашка зрозуміла, звідки дме вітер (З. Тулуб). звідкіля́ ві́тер. У порозі спинився (Запорожець), саркастично зажмурив око: — Знаю, звідкіля цей вітер... Певне, вже наговорили... Ну і к чорту — плакати не буду (С. Васильченко). 2. На що треба орієнтуватися в своїх діях, поведінці або від кого чи звідки слід чекати чого-небудь. — Попомнуть і вам (піщанам) боки, як подільцям!.. Тоді знатимете: чи живете, чи ні! Побачите... Видно вже, відкіль вітер віє... (Панас Мирний); — Ананя люди знали то ґешефтярем, то слизькоязиким, бо язик і мозок його завжди безпомилково повертали туди, звідки віяв вітер (М. Стельмах). 3. зі сл. Марі́є. Усталена форма жартівливо-грайливого звертання. — Маріє, звідкіль вітер віє? — зачепив її
  • з вітерце́м. На великій швидкості. — А приїждже товариство запросило Єльку по Дніпру прокататись з вітерцем (О. Гончар); — Тату, ви ж обіцяли нас прокатати з вітерцем! — нагадує Іван (М. Стельмах). з ві́тром. Танки мчали легко,.. з вітром (Я. Качура).
  • і́ншим (не тим) ві́тром пові́яло. Відчутно змінилися обставини, настрої, погляди і т. ін. Всі (в Кухтиній сім’ї) повірили, що іншим вітром повіяло і що жде їх щось нове, цікаве, нечуване досі (А. Іщук); — А ви ж торік казали, що Заруба такий, як всі…— Всі казали, а тепер бачу, що не тим вітром повіяло (В. Кучер). ки́дати (пуска́ти, розкида́ти) / ки́нути (пусти́ти, розки́нути) на ві́тер, зі сл. гро́ші. Даремно, марно, необдумано витрачати. — Берегти треба кожну копійку, а ми тисячі карбованців на вітер кидаємо (З газети); (Герміона:) Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер (Леся Українка); — Дорош за нашу артіль дбає, не хоче розкидати на вітер трудодні (К. Гордієнко).
  • куди́ ві́тер ві́є (дме). 1. Що трапилося; в чому справа. Паляничка ще не добрав, куди воно вітер дме, тому вибирав тепер слова обережні, моргаючи своїми мавпячими очима (М. Чабанівський). 2. Будь-куди; куди завгодно. Тоді, хвиле, неси з милим, Куди вітер віє! (Т. Шевченко).
  • леті́ти / полеті́ти ві́тром (як ві́тер), перев. куди. Дуже швидко бігти, їхати, йти (перев. нічого навкруги не помічаючи); мчати, поспішати. (Михайло:) Куди ж ти, мов вітер?.. Іванко справді вітром летів в оселище (А. Хижняк); — Я, як зачула, то й полетіла вітром, не тямлячись, тільки одна молитва у серці стояла — тебе застати, тебе рятувати (М. Старицький).
  • на ві́тер. 1. зі сл. говори́ти, сказа́ти і под. Необдумано, не думаючи. — Він (доктор) говорить, аби язик вертівся,— так собі,— на вітер... (І. Нечуй-Левицький); — Мій батько не на вітер говорить, боярине. Він звик добре передумати, заким що говорить (Іван Франко); // Між іншим, без особливої потреби. (Павло:) Я так сказав, на вітер... Мовляв, їж борщ з грибами, держи язик за зубами (М. Кропивницький); // Безпідставно чи безвідповідально; даремно. Він не мовчав батькові й маленьким, а тепер по всьому було видно, що він говорив не на вітер (І. Нечуй-Левицький); Я, Карпо Макодзьоба, оголосив тобі війну, генерал фон Лер. Я на вітер не звик говорити. Що скажу — зроблю (Ю. Яновський). 2. перев. зі сл. витрача́ти, леті́ти і под. Без належної користі, марно. — Глянеш, скільки тих старшокласників — парубчаки ж, траси могли б будувати, а вони ціле літо байди б’ють... Такі трудрезерви — й на вітер! (О. Гончар); — Вам знати цікаво, Які в ньо
  • не ки́дати слів на ві́тер. Не говорити що-небудь безпідставно, безвідповідально, необґрунтовано; бути обов’язковим. (Кембель (до Джонатана):) Не бійсь, я слів не кидаю на вітер (Леся Українка); Глухов добре знав секретаря обкому. Він слів на вітер не кидає (І. Рябокляч). випуска́ти слова́ на ві́тер. Відомо всім, що Пронька не звик випускати слова на вітер (О. Донченко).
  • підби́тий (підши́тий) ві́тром. Старий, виношений, благенький (про одяг). Зодягнуті червоногвардійці були хто як. В кого стріпана солдатська шинеля, в кого — вітром підбите пальтишко (Ю. Смолич); О, скільки гіркоти в псевдонімі (Кузьма Бездомний) отім, Редакторе з бензинної колонки, Коли на вулиці сьогодні в тебе дім, Підшитий вітром макінтошик тонкий (Р. Братунь).
  • піти́ (збі́гти) за ві́тром (по ві́тру, за водо́ю). 1. Пропасти марно, перев. нераціонально кимсь витрачаючись, використовуючись і т. ін. Якби все купляти, що нам треба, то ґаздівство швидко пішло би за вітром (М. Томчаній); Тато гніваються: це ж два з половиною карбованці пішли за водою (М. Стельмах); // Зникнути безлідно. — Бачиш, Олександро, твій чоловік, а моя жінка пішли десь за водою… (М. Коцюбинський). 2. Минути, пройти без вороття. Так якраз і є: .. добра слава — усе пішло за вітром (Г. Квітка-Основ’яненко); Нехай піде за вітром моє лихо! (І. Нечуй-Левицький); Минає день, тиждень, місяць, і півроку збігло за водою (Марко Вовчок).
  • пуска́ти / пусти́ти на ві́тер. 1. зі сл. гро́ші, майно́ і т. ін. Легковажно, марно витрачати. Як тільки свято — в нього (Більграйфа) повно гостей, оперету розігрують, як у Відні, де він, бувши молодим, гроші на вітер пускав (І. Муратов); — Це ж треба уже зовсім розуму позбутися, щоб узяти
  • та власною рукою пустити на вітер усе своє добро, загорьоване довгою, тяжкою працею… (Д. Бузько); (Герміона:) Ти свій заробіток пускаєш так на вітер (Леся Українка). 2. зі сл. слова́. Обіцяти щось нереальне; даремно говорити про щось. Хлопець не любив пускати слова на вітер (З газети). 3. зі сл. сла́ва. Не берегти, не примножувати, не оцінювати належним чином. Ярославову славу на вітер пускає (Всеслав) (Панас Мирний).
  • пусти́ти (з) ди́мом ((з) вогне́м, з ві́тром і ди́мом). Знищити вогнем; спалити. (Стась:) Він (Кармелюк) ще, кажуть, нахвалявся перепороть різками всю комісію і димом пустити всі їх папери (С. Васильченко); Пустили з димом вони (повстанці) панські маєтки (Нар. опов.); Проклятий фашист все село під небо з вогнем пустив (О. Копиленко); Дорош обкульгав згарище .. і зняв кашкет. “Невже самі люди, що це творили, пустили з вітром і димом?” (Григорій Тютюнник). ди́мом за ві́тром пусти́ти. — Та йому (панові) й ногою на нашу землю не дати ступити. Кубло димом за вітром пустити! (А. Головко).
  • пусти́ти (розві́яти) за ві́тром. 1. зі сл. гро́ші, ці́нності і т. ін. Марно витратити (перев. легковажно). Одержали (хлопці) першу зарплату і .. за три дні гроші пустили за вітром (З газети); Павлюк із Завірюхою.. воліли б ті здобутки розвіяти за вітром (К. Гордієнко). 2. Не доглянути, не зберегти кого-, що-небудь. — Хвалився (старий) якось: “Ось привезуть курчат, збережеш усіх, поки не виростуть, баян тобі восени забезпечений. А пустиш за вітром, начувайся…” (С. Добровольський). 3. Знищити вогнем; спалити. Андрій нахилився старому до вуха, спитав таємниче: — А що якби і їх (уланів) отак? Щоб і їхні фільварки пустити за вітром? (Д. Бедзик).
  • розно́ситися / рознести́ся за ві́тром. Щезати, пропадати, зникати і т. ін. Та сум бере, що без життя, без плоду, На рій дурниць моє життя звелось, Гадав служити рідному народу, Та чисто все за вітром рознеслось (П. Грабовський).
  • розпуска́ти / розпусти́ти за ві́тром (по ві́тру) що. 1. Марно витрачати гроші, заробіток, спадщину і т. ін.; не бути ощадливим. Служивши чесно, без пороку, З боргів покійник батько жив, Три бали він давав щороку І все за вітром розпустив (Переклад М. Рильського). 2. Знищувати, не залишаючи сліду. Світ здається викінченим, як поема митця старого,— а буває часом, Коли хотілось би його зламати, Розвіяти, по вітру розпустить (М. Рильський).
  • сві́жим ві́тром пові́яло. Змінилися обставини, настрої і т. ін. на краще. Від її щирого голосу повіяло на Миколу свіжим вітром (В. Кучер); Торік з двома подругами прийшла вона на ферму і тут відразу повіяло свіжим вітром .. Приміщення побілили, причепурили (Я. Гримайло).
  • трима́ти (держа́ти) ніс (но́са) за ві́тром (по ві́тру). Діяти непослідовно, непринципово, змінюючи свої переконання і поведінку відповідно до обставин. Сатирик викриває героя як, хоч і бездарного, але надзвичайно спритного пройдисвіта, що тримає ніс за вітром (З газети); І критик, що держить по вітру свій ніс, Що в папці промову (готову!) приніс, Схопився і першим до сцени побіг (С. Олійник).
  • холо́дним ві́тром пові́яло. Змінилися обставини, настрої і т. ін. на гірше. Минули літа молодії, Холодним вітром од надії Уже повіяло (Т. Шевченко); То йому привиджується удача: земля знову його, він такий радий .. Аж ось повіяло холодним вітром з другого боку… Нема землі!.. (Панас Мирний).
  • шука́ти (лови́ти, доганя́ти) / злови́ти (пійма́ти) ві́тра в по́лі. 1. тільки наказ. форма. Безслідно зникнути, так, що марно й шукати. — Що ж то буде за чудасія? — Так, нічого: підхоплю тілько (тільки) на сідло отсю кралю, та й шукай вітра в полі. Махнем з побратимом навпростець до Чорної гори (П. Куліш); — Візьму його з собою, дам сапу в руки, покрутиться біля мене, а тільки відвернулась, уже лови вітра в полі! (О. Гончар); —Ха-ха-ха,— реготав професор,— вони (Яринка і Крайнєв) полетіли, ловіть вітра в полі (В. Собко). 2. Здійснювати безрезультатні пошуки кого-, чого-небудь. — А що гестапівці знайдуть (друкарську машинку)? — скрикнула Тамара.— Нехай шукають вітра в полі,— задиристо випалила Женя (А. Хижняк); (Лука:) Повернуся раніше від інших .. Одчиніть мені тихенько двері. Я ляжу, а вони хай шукають вітра в полі (Я. Галан); Але тут почув Бертольдо, як озвався голос долі: “Гей, біжіте, панські слуги, Та зловіте вітра в полі” (Ле
  • яки́м ві́тром. Уживається для вираження доброзичливого здивування, радості з нагоди несподіваного приходу, прибуття кого-небудь. (Гиря:) Здоров, здоров, товаришу секретар! Яким вітром до нас?.. (М. Куліш); — Здрастуй, моя люба! — підходить до дружини, обнімає й цілує. В домі радісний переполох. — Здрастуй! Яким вітром, яким чудом ти тут (О. Довженко); — Яким вітром, Василю? — Не зважав на нього Крищук. — Хоч би подзвонив, написав (М. Олійник). яки́ми вітра́ми. — Пані Ольго! — здивовано розвів (Павлик) руками.— Якими вітрами? В таку негоду... (М. Олійник). які́ вітри́ зане́сли. — Які вітри занесли до нас? — спитав Косенко, міцно потискуючи руку Хромова (О. Копиленко).
  • як (мов, на́че і т. ін.) ві́тром зду́ло (змело́) кого, що, безос. Хтось або щось несподівано або безслідно зник чи зникло. Мене з печі як вітром здуло (М. Стельмах); — Усмішку з Толиного обличчя наче вітром здуло (С. Журахович); Комісар пожвавішав: його поганий настрій немов вітром здуло (Ю. Бедзик); Касирша зникла, наче її вітром змело (В. Винниченко).
  • як (мов, немо́в і т. ін.) ві́тром перенесло́ кого. Хто-небудь дуже швидко прибув (прийшов, приїхав, прибіг і т. ін.) кудись. (Суховій:) Либонь ще й четверті півні не співали, а я вже і в Конотопі .. Немов вітром мене перенесло (М. Кропивницький).
  • як (мов, немо́в і т. ін.) ві́тром розві́яло що, безос. Зникнути безслідно. Восени були два добрих прикладки (стіжки сіна), а потім як вітром розвіяло. Зосталися самі з’їдини (Григорій Тютюнник); Кураторове обличчя розтяглось у широчезну посмішку. Та раптом страшна думка забилася в голові. Його веселість немов вітром розвіяло: що буде, коли та баба заговорить (О. Маркуш).
  • як (мов, ні́би і т. ін.) оси́ка на ві́трі, зі сл. тремті́ти, затремті́ти і под. Дуже сильно. Вона боялась подумати, що тоді буде, і лише тремтіла, як осика на вітру (на вітрі) (М. Коцюбинський); Гнат затремтів увесь, як осика на вітрі (М. Коцюбинський).
  • (як (мов, ні́би, і т. ін.)) полеті́ти за (із) ві́тром. 1. Набути розголосу, поширитися. За вітром слава полетіла. По всіх усюдах і кутках (Л. Глібов). 2. Безслідно зникнути, пропасти. Її честь, яку здобула собі довгою службою у своєї пані, тепер розвіялася, немов із вітром полетіла (О. Кобилянська).

Вітер

Вітер тру, чол. Більший або менший рух потоку повітря в горизонтальному напрямі. Реве та стогне Дніпр широкий, Сердитий вітер завива (Тарас Шевченко, I, 1951, 3); Вітер грайливо дмухав йому в сіре обличчя теплими хвилями (Петро Панч, II, 1956, 433); * У порівняннях. Вхопила вона ту мітлу і вітром за ним (Степан Васильченко, II, 1959, 313).

  • Валитися від вітру див. валитися; Вітер у голові [грає] в кого — хтось легковажний, несерйозний. А парубки тії — сказано, вітер у голові, молодії — видрали десь музики і повели молодих по селу, гукаючи, співаючи (Марко Вовчок, I, 1955, 87); Так що ж це він? Хизувався, як хлоп'як? А чи ще вітер у голові грає, і він просто вигадує? (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 21); Вітер свище (свистів, гуде) у кишенях — нема (не було) грошей. В її батька і в неї давно вітер свистів у кишенях (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 226); — Сухарі вийшли, махорки катма, вітер у кишенях гуде... (Олесь Гончар, Таврія, 1952, 78); Вітром підбитий (підшитий): а) про благенький одяг. Вітром підшита свитина, літня китайчата хустка не дуже десь гріли (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 453); б) про несерйозну, легковажну людину; Звідки вітер віє — від кого йде думка, погляд і т. ін. Галя почула, звідки вітер віє, куди хилить... (Панас Мирний, III, 1954, 286); Кидати (пускати і т. ін.) на вітер гроші (заробіток і т. ін.) — даром, марно витрачати гроші, заробіток тощо. [Герміона:] Немає за що ганити тебе, хіба за те, що ти свій заробіток пускаєш так на вітер (Леся Українка, III, 1952, 419); Він.. гроші на вітер пускав (Ігор Муратов, Бук. повість, 1957, 7); Куди вітер віє (дме): а) у чому, власне, справа; Паляничка ще не добрав, куди воно вітер дме, тому вибирав тепер слова обережні, моргаючи своїми мавпячими очима (Михайло Чабанівський, Тече вода.., 1961, 161); б) про непослідовність у чиїй-небудь поведінці, думках, політиці. Ловити вітри — бути неуважним. Коли Наум приходив до церкви молитись, то вже справді молився, а не ловив вітрів, не розглядав туди і сюди (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 66); На вітер говорити (кидати слова і т. ін.) — даремно, марно говорити. [Марусяк:] Бо знай, небого, я На вітер говорить не вмію (Іван Франко, IX, 1952, 313); На [всі] чотири вітри — куди хоч, у будь-який бік. Йди на чотири вітри (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 310); Пішло (піде) з (за) вітром — пропало (пропаде); Шукати (ловити і т. ін.) вітра в полі — даремно шукати кого-, що-небудь. Така вона була, панночка тая, що присягала «любитиму», наче «на добридень» віталася. А по добридню та й шуги! Бувайте здорові, шукайте вітра в полі!.. (Марко Вовчок, I, 1955, 378); Яким вітром (якими вітрами) [занесло]? — яким способом, з якої причини, з якою метою з'явився (з'явилися), яка потреба привела? [Юркевич:] Ви тут? Яким вас вітром сюди занесло? (Іван Кочерга, I, 1956, 599).


Ілюстрації

Вітер 1.jpg Вітер 2.jpg Вітер 3.JPG Вітер 4.jpg

Медіа

Див. також

«Вітер», матеріал з Вікіпедії

«Вітер», матеріал з Хохлопедії

  • рух повітря відносно поверхні Землі; на земній кулі спостерігаються постійні вітри як глобального характеру (пасати, мусони), так і локальні.

Вітер , матеріал з сайту Лексика

  • рух повітря відносно земної поверхні. Виникає внаслідок нерівномірного розподілу атмосферного тиску на земній поверхні, що зумовлюється в свою чергу неоднаковим прогріванням її Сонцем. На В. впливають і відхильна сила обертання Землі, сила тертя (в нижніх шарах атмосфери) та ін. В. характеризується напрямом і швидкістю. Напрям В. визначають за тією частиною світу, звідки він дме: пн., пд., зх., сх., пн.-зх., пд.-сх. тощо; швидкість В.- у метрах за секунду або кілометрах за годину. їх вимірюють флюгером, анемометром та ін. приладами; швидкість В. оцінюють за Бофорта шкалою. Напрям і швидкість В. у високих шарах атмосфери визначають за допомогою куль-зондів. В. над значними

Джерела та література