Убачати

Убача́ти, -ча́ю, -єш, сов. в. убачити, -чу, -чиш, гл. Видѣть, увидѣть, замѣчать, замѣтить. Нехай Бог боронить таке й чувати, не то очима вбачати. Г. Барв. 140. Вбачаю марніє та й марніє Наїмся моя. МВ. II. 25. Не дай, щоб вороги хвалились, вбачаючи мою біду. К. ПС. 26. Чи не вбачу милої на дворі. Грин. III. 82.

1. перех. і неперех. Сприймати зором, бачити. Вбачаю — марніє та й марніє Парася моя (Марко Вовчок, I, 1955, 282); І вбачаю раннім часом Луг і поле й сіножать (Андрій Малишко, II, 1956, 285); Я таки зараз як убачив — подумав: «Се вже не моя мати» (Марко Вовчок, VI, 1956, 225); Коли поїдеш навпростець З Охтирки пісками важкими.., То вбачиш бір (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 359). 2. перех., в кому, в чому. Вважати кого-, що-небудь кимсь, чимсь. [Олеся:] Мамочко, голубочко! Ви у моїй розмові завжди вбачаєте якусь собі зневагу (Марко Кропивницький, II, 1958, 294); З самого початку вбачали в ньому не стільки цезаря, скільки відважного авантюриста (Олесь Гончар, Таврія.., 1957, 662); В революційних масових піснях В. І. Ленін вбачав могутнє знаряддя виховання мас (Народна творчість та етнографія, 3, 1957, 14); Пан Крапивницький у кожному батракові, який поглядав на нього похмуро, вбачав свого найлютішого ворога — комуніста (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 26).