Пустошити
Пусто́шити, -шу, -шиш, гл. Опустошать. Щоб гаїв, садів не пустошили. ПУСТО́ШИТИ, шу, шиш, недок., перех., рідко. Те саме, що спустошувати 1, 2. Зоня і Юзя цілими ранками то ходили по луках.., то пустошили рожеві й жасминові кущики в садку (Леся Українка, III, 1952, 648); — Ми не пустошити землю лівійську сюди заблукали І не збираємось чорним грабунком човни навантажить (Микола Зеров, Вибр., 1966, 236); — Шість літ томила мене ненависть, хоч той чоловік нічого не зробив мені... Але інших кривдив... інших нищив, пустошив... (Мирослав Ірчан, II, 1958, 302).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 402.
СПУСТОШУВАТИ, ую, уєш, недок., СПУСТОШИТИ, шу, шиш, док., перех.
1. Руйнувати, знищувати, спричиняючи запустіння, роблячи безлюдним або малолюдним; плюндрувати. П'ять разів спустошували Грузію орди Тамерлана. Палали церкви й палаци, гинули в огні дорогоцінні фрески й рукописи (Вітчизна, 12, 1968, 160); Жовніри спустошили навіть королівські і шляхетські села (Нечуй-Левицький, VII, 1966, 226); Германські племена розгромили і спустошили Західну Римську імперію (Історія середніх віків, 1955, 9); // перен. Завдавати великої шкоди природі (про мороз, вітер, спеку і т. ін.). Зима по-розбійницькому встигла спустошити всю природу, і вже нічим не можна було воскресити її (Олекса Гуреїв, Життя.., 1954, 372).
2. Забирати все, не залишаючи нічого. Спустошували [окупанти] військові склади і пакгаузи. Вивозили зброю, снаряди (Олександр Довженко, I, 1958, 134); // Обривати, скошувати і т. ін. все (в саду, на ниві тощо). — Спустошили ми сад! А пан наш строгий .. Боюся, що лихий чекав нас конець [кінець] (Іван Франко, XIII, 1954, 377); — Спустошили [селяни], геть-чисто спасли мою луку (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 71); // жарт. Скуповувати щось у великій кількості. — Ой, ой, скільки квітів! Хіба ж можна отак спустошувати крамницю? (Олесь Донченко, V, 1957, 533); // жарт. З'їдати, випивати все.
3. перен. Позбавляти моральних сил, робити нездатним до повнокровного, активного творчого життя. Капіталістична праця спустошує людську особу, сприяє її деградації (Комуніст України, 12, 1964, 50); Солдатчина знищила мої юнацькі мрії, дурні, нікчемні, як я тепер згадаю, мрії, зате вкрай мене таки не спустошила (Петро Колесник, На фронті.., 1959, 21); Страшне горе, яке так несподівано звалилося на жінку, спустошило серце, затьмарило розум (Олесь Донченко, III, 1956, 230).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 616.
