Старчик

Старчик, -ка, м. Ум. отъ старець.

Сучасні словники

Словник української мови

СТА́РЧИК, а, ч. Зменш.-пестл. до ста́рець 1, 2. Горпина бачила себе уже в Києві на прощі, уявляла себе на бесіді з праведними ченцями та побожними старчиками (Л. Янов., І, 1959, 333); По велелюдних українських дорогах, на гомінких сільських ярмарках ходили дивакуваті мандрівні дяки, мудрі і незалежні старчики (Літ. Укр., 11.XI 1969, 4).

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

1. Чоловік, який досяг похилого віку, старості (часом з відтінком поваги). Захар Беркут — се був сивий, як голуб, звиш 90-літній старець (Іван Франко, VI, 1951, 34); Через патріарха світової поезії, великого старця Гете, Гафізове ім'я одразу зробилося відомим усенькій Європі (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 265); На голубій оксамитній канапі сидить Анненков — величного вигляду старець з срібними кучерями і бородою (Іван Кочерга, III, 1956, 123); * У порівняннях. Опустився [Пилип], обідрався.. і труситься увесь, як старець (Панас Мирний, IV, 1955, 153); Плечі опадають йому, як у старця (Ірина Вільде, Пов. і опов., 1949, 201).

2. Літній монах, поважна духовна особа; пустельник, самітник. На паперті вбогої церковки кілька десятків мисливців, звіроводів і тайгових золотошукачів слухають проповідь старця. Висхлий від літ і постів ветхий старець (Олександр Довженко, I, 1958, 106).

3. Те саме, що жебрак. Старця торба годує (Українські народні прислів'я та приказки, 1963, 75); Старці під берестом заснули; Ще сонце спить, пташки мовчать (Тарас Шевченко, I, 1963, 304); В баби Зіньки не зісталося грошей на громадський обід для духовенства, для півчої та для старців (Нечуй-Левицький, VI, 1966, 367); Щодня з ранку до ночі по шляху їдуть та й їдуть люди.. Проїжджали цигани в своїх халабудах; проходили прочани, старці, заробітчани (Андрій Головко, II, 1957, 213).

Ілюстрації