Ківната

Ківна́та, -ти, ж. = Кімната. Ой деж тебе порубали? В ківнаті на блаваті. Гол. І. 82.

Сучасні словники

Кімната

• КІМНАТА

покій, горниця, (парадна) світлиця; (шикарна) палата, хоромина, мн. хороми; (для гостей) вітальня, сальон, сов. салон; (на обід) їдальня; (на сон) спальня, опочивальня; (на працю) кабінет, робітня; (під дахом) мансарда, г. піддашшя; (на судні) каюта; (у тюрмі) КАМЕРА, келія.

[1] КІМНАТА, и, жін. 1. Відокремлена стінами або перегородками частина будинку, квартири для проживання в ній; хата (у 2 знач.), покій. Поставлю хату і кімнату, Садок-райочок насажу [насаджу] (Тарас Шевченко, II, 1953, 348); До світлиці притикає скілька бічних кімнат, відділених від неї не дверима, а важкими запонами з дорогих тканок (Леся Українка, II, 1951, 341); Спить спокійно у другій кімнаті кароокий, смуглявий синок (Володимир Сосюра, II, 1958, 105).

2. з означ. і чого. Приміщення спеціального призначення на виробництві, в установі тощо. Класна кімната в сільській школі; по стінах географічні карти, малюнки (Степан Васильченко, III, 1960, 118); На Сумщині відкрито кімнати пропаганди передового досвіду (Радянська Україна, 10.I 1962, 2).

Кімната матері й дитини — приміщення в будинку вокзалу, автостанції тощо для відпочинку транзитних пасажирів — матерів з дітьми.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 162.

Ілюстрації