Крадіння

Краді́ння, -ня, с. = Крадіж. Хиба насіння крадіння? Набрав та й пішов. Драг. 380.

Вікіпедія

Крадіння — злочин, що полягає у таємному викраденні чужого майна[1].

Крадіння — це викрадення, здійснюючи яке, винна особа вважає, що робить це непомітно для потерпілого чи інших осіб[2].

Крадіння є різновидом викрадення, вирізняючись з-поміж інших видів викрадення спосіб вилучення майна — таємністю. Таємність як ознака полягає у тому, що особа, яка вчиняє крадіжку, вважає, що вилучає майно непомітно для потерпілого. Істотним моментом є саме факт усвідомлення таємності злочинцем, навіть коли таку крадіжку помічав потерпілий чи інші особи, а злочинець вважав, що діє непомітно від них — таке діяння залишатиметься саме крадіжкою.

За Кримінальним кодексом України крадіння є злочином проти власності і це питання регулюється ст. 185. Відповідальність за дрібне викрадення чужого майна передбачається ст. 51 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Відповідальність

До літа 2009 року кримінальна відповідальність за вчинення крадіння наставала, якщо сума перевищувала 1,5 мінімальні зарплати станом на 1 січня відповідного року. Наприклад до внесення змін до законодавства у першій половині 2009 р. кримінальна відповідальність наставала, якщо сума викраденого перевищувала 907,5 гривень. Після внесення змін влітку 2009 р. кримінальна відповідальність настає, якщо сума викраденого перевищує 0,1 мінімальної зарплати, тобто 60,5 гривень. Ця зміна призвела до великих суперечок серед правників, оскільки фактично рівень настання кримінальної відповідальності був зменшений у 15 разів. За вчинення крадіння на суму, що дорівнює, або менше межі настання кримінальної відповідальності настає адміністративна відповідальність.

Оскільки станом на 1 січня 2011 р. мінімальна зарплата в Україні становила 941 грн.[4], протягом усього 2011 р. кримінальна відповідальність настає за крадіжку на суму 94,1 грн. і більше. Якщо крадіння вчинене на меншу суму, то настає адміністративна відповідальність відповідно до КУПАП.

Відповідно до пункту 1 примітки до статті 185 КК повторним у статтях 185, 186 та 189–191 КК визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями або статтями 187, 262 КК. За змістом частини другої статті 187 КК розбій вважається повторним, якщо його вчинено особою, яка раніше вчинила розбій або бандитизм. Відповідно до частини другої статті 1881 КК викрадення електричної або теплової енергії шляхом її самовільного використання слід кваліфікувати за ознакою повторного вчинення лише тоді, коли воно було вчинене після такого самого злочину.

Ознака повторності відсутня, якщо за раніше вчинений злочин особу було звільнено від кримінальної відповідальності або якщо судимість за раніше вчинений злочин було погашено чи знято в установленому законом порядку, або якщо на момент вчинення нового злочину минули строки давності притягнення особи до кримінальної відповідальності за раніше вчинений злочин.

У разі вчинення декількох посягань на власність перший злочин за відсутності інших кваліфікуючих ознак належить кваліфікувати за частиною першою відповідної статті, а інші як вчинені повторно — за іншими частинами відповідних статей КК.

Неодноразове незаконне вилучення чужого майна чи заволодіння ним, що складається із тотожних діянь, які мають загальну мету та із самого початку охоплюються єдиним злочинним наміром на заволодіння конкретним майном, слід розглядати як один продовжуваний злочин.

Злочин визначається вчиненим за попередньою змовою групою осіб у разі його вчинення декількома (двома і більше) суб’єктами цього злочину, які заздалегідь домовилися про його спільне вчинення. Учасники вчинення злочину групою осіб діють узгоджено, зі спільним умислом, і кожен із них безпосередньо виконує діяння, що повністю чи частково утворює об’єктивну сторону складу злочину. При цьому можливий розподіл функцій, за якого кожен співучасник виконує певну роль у вчиненні злочину.

Відповідно до статті 26 КК співучастю у злочині є умисна спільна участь декількох суб’єктів злочину у вчиненні умисного злочину. Тому в разі, коли із групи осіб, які вчинили злочин, лише одна особа є суб’єктом злочину, а решта осіб унаслідок неосудності або у зв’язку з недосягненням віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, чи з інших підстав не можуть бути суб’єктами злочину, дії винної особи, яка за таких обставин притягується до кримінальної відповідальності, не можна розглядати як вчинення злочину групою осіб.

Якщо група осіб за попередньою змовою мала намір вчинити крадіння чи грабіж, а один з її учасників застосував або погрожував застосуванням насильства, небезпечного для життя чи здоров’я потерпілого, то дії цього учасника належить кваліфікувати як розбій, а дії інших осіб — відповідно як крадіння чи грабіж за умови, що вони безпосередньо не сприяли застосуванню насильства або не скористалися ним для заволодіння майном потерпілого.

Дії особи, яка безпосередньо не брала участі у вчиненні злочину, але порадами, вказівками, наданням засобів чи знарядь або усуненням перешкод сприяла вчиненню злочину іншими співучасниками, а також яка заздалегідь обіцяла переховати злочинця, знаряддя чи засоби вчинення злочину, сліди злочину або предмети, здобуті злочинним шляхом, придбати чи збути такі предмети або іншим чином сприяти приховуванню злочину, належить кваліфікувати як співучасть у скоєному у формі пособництва з посиланням на частину п’яту статті 27 КК.

Джерела та література

http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/2341-14/print1361297854915690 , ст.185