Гру́ддя́

Гру́ддя́, -дя́, с. соб. Комки (земли, глины). Дід уже і груддям кидав і палицею. Рудч. Ск. II. 37. Кинувся на незбиту дорогу, набрав груддя. Мир. ХРВ. 129.

Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ГРУДДЯ 1 груддя, сер. 1. Збірн. до груда 1 1. — Шпурляй на його груддя! — гукав Івась на Грицька, що стояв з грудкою у руках на окопі (Панас Мирний, IV, 1955, 97). 2. Те саме, що груда 1 2. Оце згадав Давид — аж загорілися роз'ятрені спогадом ноги, розбиті, в крові: тягла ж на аркані по мерзлому грудді (Андрій Головко, II, 1957, 179); * У порівняннях. По.. обличчі Загайчика поскакала усмішка, як по грудді (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 68). Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 179.Коментарі (0) ГРУДДЯ 2, я, сер. Збірн. до груда2. Молодий солдат оглянувся на груддя тліючих руїн (Олександр Довженко, Зач. Десна. 1957, 271); З груддя зруйнованих стін в усі боки поповзла потривожена комашня (Володимир Бабляк, Втіш, сад, 1960, 191).

Джерела

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 179.http://sum.in.ua/p/2/179/2