Благання

Блага́ння, -ня, с. Мольба, моленіе. Господеві моя дяка, що почув моє благання. К. Псал. 63.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.

БЛАГА́ННЯ, я, с. Дія за знач. блага́ти. Оксана простерла в тузі, в благанні руки (Мушк., Серце.., 1962, 174); * Образно. Струни бриніли благанням тиші й спокою (Ільч., Вибр.,1948, 28); // Прохання. Марічку несла ріка, а люди чули крики й благання і не могли врятувати (Коцюб., II, 1955, 331); Не раз з благанням на вустах Румун дививсь на Схід (Підс., Героїка, 1951, 121); Був се тон також тихий.. — повний несказанного болю і розпуки, невимовного благання (Фр., III, 1950, 128).

Значення

дія за значенням благати ◆ Оксана про­стерла в тузі, в благанні руки Мушкетик прохання ◆ Марічку несла ріка, а люди чули крики й благання і не могли врятувати Коцюбинський

Морфологічні та синтаксичні властивості

Іменник.

Корінь: --

Словник української мови

Благання пішло від слова благати БЛАГАТИ, аю, аєш, недок., кого про що, чого і без додатка; часто з інфін., також спол. щоб. Наполегливо, невідступно, ласкаво просити. Сам і їсти їй приносить, І просить, благає, Щоб на його подивилась, Щоб утерла очі... (Тарас Шевченко, II, 1953, 97); Пару літ терпіли бойки, благали і жандармів, і ревізорів, щоб увільнили їх від напасті (Іван Франко, III, 1950, 45); «Відчиніть мерщій, благаю», — За дверима голос просить (Володимир Самійленко, I, 1958, 258); Матроси обливалися потом, поранені благали хоч краплі води (Василь Кучер, Чорноморці, 1956, 129); * Образно. Мамині очі, повиті незникаючою тугою, благали (Олесь Гончар, II, 1954, 25).

Словник відмінків

відмінок однина множина називний блага́ння блага́ння родовий блага́ння блага́нь давальний блага́нню блага́нням знахідний блага́ння блага́ння орудний блага́нням блага́ннями місцевий на/у блага́нні, блага́нню на/у блага́ннях кличний блага́ння* блага́ння*

Словник синонімів

БЛАГА́ННЯ (пильне пристрасне прохання), ЗАКЛИНА́ННЯпідсил.,МОЛІ́ННЯпідсил.,МОЛЬБА́підсил. рідше;УПРО́ШУВАННЯ[ВПРО́ШУВАННЯ], УПРО́ХУВАННЯ[ВПРО́ХУВАННЯ] (пильне прохання зробити щось). Перші дні Ляля, вволивши благання хворої матері, нікуди не виходила з дому (О. Гончар); Яких тільки заклинань, погроз і репресій не вживали [німці], скільки лиха зазнали робітники за повільність ремонту! (І. Ле); Бачу його погляд, благальний, сповнений моління й надії (Ю. Збанацький); Але вона не скінчила, бо Річенко, що сидів за весь сей час потупивши голову, підняв її з якоюсь мольбою в голосі, в погляді сказав: - Нащо, нащо се?.. (Г. Хоткевич); Не зваживши на упрохування жінки та дітей, так і не перейшов [Оленчук] до хати, так і лежав тут на городі над Сивашем, на теплій потрісканій землі (О. Гончар); - Пор. проха́ння.

Ілюстрації