Розлучатися
Розлучатися, -ча́юся, -єшся, сов. в. розлучи́тися, -чу́ся, -чишся, гл. Разлучаться, разлучиться. Лучче було не любиться, ніж тепера розлучиться. Н. п.
Зміст
Сучасні словники
РОЗЛУЧАТИСЯ, аюся, аєшся і рідко РОЗЛУЧУВАТИСЯ, уюся, уєшся, недок., РОЗЛУЧИТИСЯ, лучуся, лучишся, док., з ким — чим і без додатка.
1. Попрощавшись, іти від кого-небудь або розходитися в різні боки. Дівчата розлучилися. Пріська пішла вправоруч до села. Марта постояла трохи, а тоді звернула вліворуч (Борис Грінченко, I, 1963, 409); Очі з-під кудлатої шапки глянули на нього пильно. А руку стиснув [коваль] дуже. Так і розлучилися (Андрій Головко, II, 1957, 17).
2. Переставати бути, жити разом, бачитися, зустрічатися і т. ін. з ким-небудь. Ніколи Івась не розлучався з матір'ю: все було крутиться коло неї (Грицько Григоренко, Вибр., 1959, 123); Кожен раз, коли я хоч на момент розлучався з Михайлом, я відчував якусь порожнечу й безнадійну самоту ... (Олесь Досвітній, Вибр., 1959, 126); На білому ліжку найшов я свого найближчого приятеля .. Ми разом виростали, разом жили, боролися. Ніколи ні на хвилинку не розлучувалися в житті (Мирослав Ірчан, II, 1958, 139); // Поривати ділові, дружні і т. ін. стосунки з ким-небудь; припиняти зв'язки, взаємини з кимсь. Князь Куракін урятував цареві життя, і вже з тої пори цар із ним не розлучався (Гнат Хоткевич, I, 1966, 97); Панотець його [наймита] ненавидів, а він так само панотця. Один одному заважав. Але нікому з них не прийшло на думку розлучитися (Лесь Мартович, Тв., 1954, 227).
3. Припиняти, розривати шлюб із ким-небудь. Чи й, справді, не розлучиться мені з чоловіком? (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 378); Бригадир запропонував Людмилі вийти за нього заміж, а з жінкою він пообіцяв розлучитися (Михайло Чабанівський, Стоїть явір.., 1959, 181).
4. Покидати, залишати що-небудь (перев. близьке, дороге, звичне і т. ін.). Їхала, кажуть, одна скупа пані і везла з собою усі свої скарби великі — така вона скупа була, що ніколи зроду не розлучалася з тими скарбами (Марко Вовчок, I, 1955, 358); Потрапив Артемко в щорсівську дивізію ротним фельдшером і після того вже майже сорок років не розлучається з медициною (Антон Хижняк, Килимок, 1961, 26); Цей блискучий панич розлучився з безжурним порожнім життям, проміняв свою кар'єру на становище сільського крамаря! (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 254). ♦ Душа з тілом розлучається (розлучилася) чия, заст. — хтось помирає. Вони знали, що в цю хвилину, коли душа Анта тільки-но розлучилася з тілом, не можна і не треба плакати (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 19); Розлучатися (розлучитися) з життям — умирати. Його повісили сірим світанком під жахливі крики цілої тюрми .. Молодий мрійник розлучився з життям під гуркіт і шал нашого протесту (Юрій Яновський, II, 1958, 223).
5. перен. Переставати користуватися чим-небудь. З того дня Яшко не розлучався з сопілкою. Навчився грати, і така вона люба йому (Андрій Головко, I, 1957, 131); Не знаю, чи хто з моїх товаришів перечитав Успенського, але я через два роки з ним не розлучувався (Василь Стефаник, II, 1953, 14); Командир полку, зустрічаючи Сагайду, не на жарт сварився на нього своїм кулаком. Сагайда давав слово скинути [кубанку] і ... знову не міг розлучитися з нею (Олесь Гончар, I, 1954, 67); // Відмовлятися від чого-небудь. З мрією про своє письменство Юра розлучитися вже не міг (Юрій Смолич, II, 1958, 98).
Ілюстрації
|
|
|
Медіа
Див.також
Джерела та література
Академічний тлумачний словник
