Бовкало
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 23:23, 25 жовтня 2018; Nsshymkov.if18 (обговорення • внесок)
Зміст
Словарь української мови
Бовкало, -ла, с. 1) Языкъ у колокола. 2) Глупый болтунъ.
Академічний тлумачний словник
БО́ВКАЛО, а, сер., діал.
1. Било (у дзвоні). Юнак підскочив до нього [дзвона] і зірвав ковпачок з металевого бовкала (Олесь Донченко, III, 1956, 358).
2. Калатало. О, який то був знайомий стукіт — сухий і голосний звук дерев'яного бовкала, яке прив'язують коровам до шиї (Олесь Донченко, VI, 1957, 149).
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
Ілюстрації
|
|
|
|
