Бовкало

Словарь української мови

Бовкало, -ла, с. 1) Языкъ у колокола. 2) Глупый болтунъ.

Академічний тлумачний словник

БО́ВКАЛО, а, сер., діал.

1. Било (у дзвоні). Юнак підскочив до нього [дзвона] і зірвав ковпачок з металевого бовкала (Олесь Донченко, III, 1956, 358).

2. Калатало. О, який то був знайомий стукіт — сухий і голосний звук дерев'яного бовкала, яке прив'язують коровам до шиї (Олесь Донченко, VI, 1957, 149).

Сучасні словники

Тлумачення слова у сучасних словниках

Ілюстрації