Тройник

Словарь української мови

Тройни́к, -ка, м. Родъ игры въ мячъ, гдѣ играющихъ трое. Ив. 28.

Академічний тлумачний словник

ТРІЙНИ́К, а, чол. Предмет, що складається з трьох якихось частин або який має три однакові частини. Стояки поїлок до магістральної труби приєднують за допомогою трійників та сіделок, які додаються до комплекту автопоїлки (Довідник сільського будівельника, 1956, 328); Сьомгу сріберну пудову добре, друзі, поводить.. на гнучкому бамбуку, на співучому капроні, на сталевім трійнику (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 273); // Частина трубопроводу — невелика трубка з трьома патрубками для з'єднання відгалужень. Трійники і хрести застосовуються при відгалуженні трубопроводу від магістрального під прямим кутом (Довідник сільського будівельника, 1956, 320).

Джерела

Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 4, ст. 286.

Академічний тлумачний словник

{{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=Інститут філології}}