Відтанути

Відтанути. См. Відтавати.

Сучасні словники

1. Розморожуватися під дією тепла. 1 полем, і лугом весна керувала! Я чув, як холодна земля одтавала (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 294); Морожене рибне філе відтає при кімнатній температурі без води (Українські страви, 1957, 115); Калюжки, що звечора позамерзали, одтали (Панас Мирний, III, 1954, 61); — Зранку примерзне, а сонечко пригріє, і земля враз відтане (Любов Яновська, I, 1959, 420); // Звільнятися від снігу або льоду під дією тепла. Вікно од дороги затулене; в напільному, од степу — кружалками одтавали замуровані шибки (Степан Васильченко, I, 1959, 300); Стояв туман, гори відтанули (Петро Панч, II, 1956, 336).

2. перен. Виходити із стану заціпеніння, туги, жалю і т. ін.; утрачати суворість, холодність; пом'якшуватися. Олесю наче хто підмінив. До цього відлюдкувата, мовчазна, боязлива, вона поволі відтавала, вперше за все своє коротеньке життя обласкана братом (Анатолій Дімаров, І будуть люди, 1964, 101); Сльози забриніли, І серце враз відтало аж до дна... (Гете, Фауст, перекл. Лукаша, 1955, 4).

Ілюстрації

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 646.