Волохатий
Волохатий, -а, -е.
Сучасні словники
ВОЛОХА́ТИЙ, а, е.
1. Оброслий, покритий густим волоссям. А вона [гусінь] лізла по ньому бридка, волохата і лоскотала плече (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 205); На мить Черниш заглядів Сагайду, що майнув у розпанаханій гімнастьорці, з оголеними волохатими грудьми (Олесь Гончар, I, 1954, 108); // Який має довгу густу вовну. Чорні буйволиці,.. покинувши їсти, повернули до гостей свої волохаті шиї (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 113); Дівчинка підвела руки вгору, затупцювала на місці, і волохаті собаки зупинились коло неї (Оксана Іваненко, Великі очі, 1956, 13); // Який має кучеряве пір'я (про породу птахів). Ячменю пригорщ висиплем під вікном: синиці, шпаки поназлітаються, голуб волохатий спуститься (Марко Вовчок, VI, 1956, 226).
2. Дуже настовбурчений, розпатланий, скуйовджений (про пасма волосся на голові тощо). Заревла Сивоборода, волохата Рідня Саулова пузата (Тарас Шевченко, II, 1953, 353); У нього були великі вуха й гострі очиці під волохатими бровами (Олесь Донченко, II, 1956, 345).
3. З довгим густим ворсом (про хутро, тканини й вироби з них). Малий, бородатий дідок.. у волохатій шапці з куниці (Леся Українка, III, 1952, 194); Біля переправи стояв генерал у волохатій бурці (Олесь Гончар, I, 1954, 325).
4. перен., розм. З густими гілками, листям, шпильками і т. ін., які стирчать у різні боки. На шибках.. лежали нерухомі тіні од волохатих гілочок і сучечків (Степан Васильченко, I, 1959, 239); Шуміли столітні волохаті сосни кучерявим верховіттям (Іван Ле, Опов. та нариси, 1950, 9).
5. перен. Який має невиразні контури, поверхню. За волами виринула й стала в яру волохата постать (Степан Васильченко, I, 1959, 131); Підставивши долоню, Аркадій затримав волохату сніжинку (Олександр Копиленко, Тв., 1955, 346); Кудись пливуть тумани волохаті (Григорій Бойко, Про 17 літ, 1958, 49).
Ілюстрації
|
x140px | 
|
|
Медіа
Джерела та література
Академічний тлумачний словник
