Планетник
Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Версія від 22:29, 23 жовтня 2018; Vsnahorska.fpmv18 (обговорення • внесок)
Плане́тник, -ка, м. Астрономъ. Чуб. II. 584.
Сучасні словники
ПЛАНЕ́ТНИК, а, чол., заст.
1. Астроном.
2. Той, хто вгадує майбутнє на підставі розташування й руху зірок; астролог. Іван.. "...кликав на тайну вечерю до себе всіх чорнокнижників, мольфарів, планетників всяких" (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 335); "Буде планетником, що знатиме не тільки те, що було, що є, ай що буде" (Петро Колесник, Терен.., 1959, 8).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Джерела та література
Словник української мови: в 11 томах. — Том 6, 1975. — Стор. 562.
