Омітати
Оміта́ти, -та́ю, -єш, гл. = Обмітати.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках ОБМІТАТИ, аю, аєш. недок., ОБМЕСТИ, ту, теш, док., перех.
1. від чого і без додатка. Змітаючи, очищати поверхню чого-небудь від тілу, снігу і т. ін. Трава ласкавими зеленими вусиками обмітала від пилюки його поруділі чоботи (Анатолій Дімаров, І будуть люди, 1964, 139); Я знову вдома, у кімнаті: розбираю речі, обмітаю свій робітний стіл, що за мою відсутність припав пилом (Яків Качура, II, 1958, 102); Шестірний.. підійшов до дзеркала, причесав.. свій вихор, побачив пір'їнку на каптанці, скинув його, обмів (Панас Мирний, I, 1954, 331); // Знімати з поверхні чого-небудь (пил, сніг і т. ін.). Та ніхто ж того й не бачив, як тії тендітні рученята звивалися біля канапки, обмітаючи порох (Леся Українка, III, 1952, 503); Не раз пригадую: у валянках обшитих Виходив ти на тік півкопи змолотити, Обмівши білий сніг, що по землі налип (Максим Рильський, I, 1960, 232).
2. Замітати, підмітати навколо чого-небудь. Раз уранці Мелашка вимела хату й половину сіней, обмела коло своєї призьби.. та й пішла в хату (Нечуй-Левицький, II, 1956, 357).
3. чим і без додатка. Обкидати з усіх боків чим-небудь сипким; обсипати. На крилечках, вітрику, полети, Колосочки золотом обмети (Олександр Олесь, Вибр., 1958, 327); * Образно. Його стежки-дороги давні Вишневим цвітом обмело (Леонід Первомайський, II, 1958, 40); Твої літа, як і мої літа, В бою поземка обмела густа (Ярослав Шпорта, Твої літа, 1950, 14).
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
Джерела та література
1.Словник української мови: в 11 томах. — Том 5, 1974. — Стор. 541.
