Жвакувати

Жвакува́ти, -ку́ю, -єш, гл. 1) Глодать. Вовки сіроманці набігали, тіло козацькеє рвали, по балках, по тернах жовту кість жвакували. Макс. (1849), 23. 2) = Жвакати.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

ЖВАКУВАТИ, ую, уєш, недок., перех. і без додатка, рідко. 1. Те саме, що жвакати. Соломіїне вухо ловить вже далекий лускіт сухого комишу, невиразне гудіння, наче звір-велет трощить щось, жвакує і важко сопить (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 364). 2. Їсти, обгризаючи щось зубами. Тіло козацьке молодецьке жвакували [вовки-сіроманці] (Думи та історичні пісні, 1941, 93).

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Жвакува́ти, -ку́ю, -єш, гл. 1) Глодать. Вовки сіроманці набігали, тіло козацькеє рвали, по балках, по тернах жовту кість жвакували. Макс. (1849), 23. 2) = жва́кати.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

ЖВАКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і без додатка, рідко. 1. Те саме, що жва́кати. Соломіїне вухо ловить вже далекий лускіт сухого комишу, невиразне гудіння, наче звір-велет трощить щось, жвакує і важко сопить (Коцюб., І, 1955, 364). 2. Їсти, обгризаючи щось зубами. Тіло козацьке молодецьке жвакували [вовки-сіроманці] (Думи.., 1941, 93)

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

жвакувати -у́ю, -у́єш, недок., перех. і без додатка, рідко. 1) Те саме, що жвакати. 2) Їсти, обгризаючи щось зубами.

Ілюстрації