Клапоть

Клапоть, -птя, м. 1) Клочекъ, кусокъ (кожи, ткани, бумаги). Ото клаптів скільки позоставалось! 2) мн. Клапті. Обшлага на рукавахъ опанчі. Гол. Од. 18. Ум. Клаптик.

Академічний тлумачний словник

КЛА́ПОТЬ, птя, чол.

1. Невелика, незначна частина якоїсь поверхні (поля, лісу тощо). Улас знайшов супряжичів, спрягався з ними й орав клапоть поля наспіл у сусіда (Нечуй-Левицький, III, 1956, 355); Вдумливими очима він оглянув сумнеє поле, де сіріли недоорані клапті стерні (Степан Васильченко, I, 1959, 100); Пекельний шквал гарматного вогню з лісу здвигнув землю на цьому вузькому клапті оборони (Іван Ле, Право.., 1957, 192).

2. Відрізана або відірвана частина тканини, шкіри, паперу тощо; обривок, шматок. Тикоцинський поклав на стіл перед королем клапоть полотна (Вітчизна, 4, 1947, 77); Клапті афіші тріпотіли, виривалися з рук, щоб умчати за вітром (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 236); — Буде, дівчатонька, чим згадати молодість: ходиш в одній сорочці, поки з хребта по клаптях не спаде (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 283); // Клубок, пасмо хмари, туману тощо. Соломія глянула на небо. Поміж очеретяною кунею, що тихо гойдалася вгорі, виднівся клапоть сірих олив'яних хмар (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 359); Над річкою ще клубочились рвані, рожево-бузкові клапті вранішнього туману (Василь Козаченко, Сальвія, 1959, 231); // Жмут сіна, соломи тощо. Кожний хотів мати до спання хоч клапоть соломи (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 126); На дорозі знайшли клапоть свіжого, запашного сіна (Євген Кравченко, Квіти.., 1959, 18).

3. перен., рідко. Уривок розмови, пісні тощо. Чутке вухо лісовика впіймало клапті тихої розмови (Михайло Стельмах, Над Черемошем.., 1952, 107).

Джерела

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 173.