Вередити

Вередити, -джу, -диш, гл. Мѣшать, препятствовать, вредить. Угор.

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 томах. — Том 1, 1970. — Стор. 327.
Завдавати болю, уражати хворе місце. Той регіт гострим ножем упивався Христі в серце, вередив і без того нетерплячу болість руки (Панас Мирний, III, 1954, 77); * Образно. [Пріська:] Де ж вона, бідна, була до сього часу? [Пилип:] Не питав, дочко, не питав. Не хотілося болячки вередить (Карпенко-Карий, I, 1960, 469).