Навівати

Навіва́ти, -ва́ю, -єш, сов. в. навіяти, -вію, -єш, гл. Навѣвать, навѣять. Ой, вітрику, наш милий друже, навій нам дощику мерщій. Гліб. 105.

Академічний тлумачний словник

НАВІВАТИ, аю, аєш і НАВІЮВАТИ, юю, юєш, недок., НАВІЯТИ, ію, ієш, док.

1. тільки недок. навівати, неперех. Слабо, злегка віяти (у 1 знач.).

2. перех. Приносити вітром, потоком повітря. Вітер прозорий мене вогким торкає крилом.. І навіва з островів дух невідомих рослин (Максим Рильський, I, 1956, 57); Шумить [верба] і навіває, прохолоду, Немовби кличе у вечірню тінь (Леонід Первомайський, II, 1958, 101); Знов піднявся бурей від схід сонця, самий сухий вітер, що ніколи не навіє дощу (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 124); У гори вітер з заходу навіяв синіх непроглядних хмар і заліг (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 77); // безос. У пані Розумової геть вирвало двері з одвірків і в хату так навіяло, що Льоня зовсім простудився (Леся Українка, V, 1956, 218).

3. перех., перен. Викликати в когось який-небудь настрій, стан; впливати на кого-небудь якимось способом. Наша чудова українська врода, нагріта гарячим полуденним сонцем, навіва на думи насіння поезії та чар (Олекса Стороженко, I, 1957, 99); На душу Юркові така погода завжди навівала нудьгу (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 90); На Черниша ці смагляві румунські хлопці в беретах навіяли інші думки (Олесь Гончар, III, 1959, 129); Ці тихі незабруковані вулички з лагідними будиночками серед дерев і квітів навіювали зажуру (Дмитро Ткач, Арена, 1960, 211).

4. перех., рідко. Примушувати засвоїти чиї-небудь думки, переконання; прищеплювати якісь почуття і т. ін. Досліджувані протягом ряду сеансів впадали в гіпнотичний сон, під час якого їм навіювали швидко й чітко виконувати наші інструкції (Фізіологічний журнал, VI, 6, 1960, 715).

5. перех. Віючи, очищати певну кількість чого-небудь. Навіяли центнер пшениці.