Ректи

Ректи, -речу, -чеш, гл. Говорить, сказывать. ЗОЮР. II. 50. Добре речеш, тільки в громаду не беруть. Ном. № 6865. РЕКТИ́, речу́, рече́ш; мин. ч. рік, рекла, ло; наказ. сп. речи, речіть; недок., перех. і без додатка, заст., поет. Промовляти. І плаче, плаче Ярославна В Путивлі городі. Її рече: — Вітрило-вітре, господине! Нащо ти вієш..? (Тарас Шевченко, II, 1963, 388); А пані, мов бездушна, у куточку Стояла німо, й слова не рекла (Іван Франко, XI, 1952, 262); Для нього [В. І. Леніна] істин вічних не буває, він не пророк, щоб істини ректи, він клас на клас до бою піднімає, він вивчив шлях раніше, ніж іти (Сава Голованівський, Поезії, 1955, 218).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 8, 1977. — Стор. 497. ГОВОРИ́ТИ, ворю́, во́риш, недок. 1. неперех. Мати здатність висловлювати думки, почуття; володіти мовою. Іде [Олеся] на панщину, мусить їх кидать, а дітки — одно не говорить, друге не ходить, а трете не вміє сидіти, — дрібненькі (Вовчок, І, 1955, 28); І не чув [дід], щоб коли рибка, Як людина, говорила (Гл., Вибр., 1957, 333); // Володіти якою-небудь мовою. — А як я поїду за границю — там же всі говорять або по-французьки, або по-німецьки, то я ж би нічого не розуміла там (Л. Укр., III, 1952, 641); Хазяїн чех, що говорить по-руськи (Коцюб., III, 1956, 322).

2. перех. і неперех. Усно висловлювати думки, погляди; розповідати про що-небудь. Товариш говорив щось нервово (Коцюб., II, 1955, 209); Підвівсь Роман Волошенюк: —Петро говорить діло! (Дор., Три богатирі, 1959, 45); Уміння говорити ясно і просто про найскладніші теоретичні питання було характерною рисою Леніна (Біогр. Леніна, 1955, 24); Говорити тільки про свої льотні справи не вмів [Сашко] і не хотів (Трип., Дорога.., 1944, 27); *0бразно. Стояла я і слухала весну, Вона мені багато говорила (Л. Укр., 1, 1951, 92); // безос. у формі 3 ос. мн. Говорять, що матері сльози гарячі І тверде, міцнеє каміння проймають (Л. Укр., І, 1951, 75); Про Русевича говорять як про людину, що здатна забути про невідкладні справи (Шовк., Інженери, 1956, 59); // перен. Викладати думки, погляди (на письмі, в друкованих працях, картинах і т. ін.). Читав [Гриць] книжки. Говорили ті книжки про право кожного й про волю те право добувати (Мирний, III, 1954, 186); В цих кадрах режисер метафорично говорить про майбутню битву за врожай (Укр.. кіномист., II, 1959, 76); * Образно. З листівок говорив до них [селян] владний і добрий голос (Цюпа, Назустріч.., 1958, 205); // кому, перен. Викликати які-небудь думки, почуття. Рєпін! Як багато говорить це ім’я українському народові! (Рад. Укр., 17.УІ 1951, 1); // Підказувати, провіщати що-небудь. — Ні, я піду межи ті нещасні люди, працею котрих всі жиють.. От куди я піду: так мені говорить моя совість (Коцюб., 1, 1955, 448).

3. неперех. Вести бесіду; розмовляти. Лакеї, конюхи і слуги, Всі кухарі і скороход, Побравшись за руки, ходили І все о плутнях говорили (Котл., 1, 1952, 144); Ми вдвох ішли й не говорили, Ти вся засніжена була, Сніжинки грали і зоріли Над смутком тихого чола (Рильський, 1, 1956, 29); * Образно. Вітре буйний, вітре буйний! Ти з морем говориш. Збуди його, заграй ти з ним (Шевч., І, 1951, 9); Хлібороб з діда-прадіда, любив Гайченко землю. Вона говорила до нього, вона пахла йому так, як щонайкраща страва в свято (Збан., Переджнив’я, 1960, 14).

◊ Говори́ти за́га́дками — говорити натяками, манівцями. [Юда:] Він любив.. загадками говорити (Л. Укр., III, 1952, 139); Говори́ти на ві́тер див. ві́тер.

4. неперех. перен. Бути доказом чого-небудь, свідчити про щось, указувати на що-небудь. Інтерес до останньої теми [пробудження людських почуттів] говорить нам, що Франко мав велику віру в людей (Коцюб., III, 1956, 40)

5. перех. Проявлятися в чиїх-небудь думках, словах, діях. Вся енергія його спадала, і якийсь голос говорив в нім: «..кінець! Дійшов до краю!» (Коцюб., 1, 1955, 25); [Сергій:] Я знаю, ти горда. І це говорить твоя гордість, а не ти (Мороз, П’єси, 1959, 59); * Образно. І слова Про яр холодний розцвіли гарячі, Про те, як стануть зрячими незрячі, — І правда говорила в них жива (Рильський, 1, 1956, 208).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 100.

Говорити, рю, риш, гл.

1) Говорить. Говорив би, та рот замазаний, — нельзя ничего говорить. Ном. № 3585. Говорить богато, та все чорт зна що. Посл. Говорить — як у рот кладе — такъ понятно. Ном. № 12903. Говорить — як з письма бере, — такъ умно и складно. Ном. № 12904. Говорить — як неживий, як спить, як три дні хліба не їв, — такъ вяло. Ном. № 12925—12928. Говорить, як з бочки, — грубымъ басомъ. Ном. № 12889.

2) Разговаривать. Та про волю нишком в полі з вітрами говорять. Шевч. Чом до мене не говориш, моє миле серце? Мет. 64.

Словарь української мови: в 4-х тт. / За ред. Б. Грінченка. — К., 1907—1909. — Т. 1. — С. 296.