Змова

Словник Грінченка

Змова, -ви, ж. 1) Уговоръ. Удовиця змови їх не знає. Мкр. Н. 15. А все таки в моїм немудрім слові була якась недовідома сила, бо з правдою було воно у змові. К. ХП. 12. 2) Заговоръ.

Сучасні словники

ЗМО́ВА, и, жін.

1. Таємна угода для досягнення якої-небудь мети (частіше політичної). Близько 1567 р. склалась велика боярська змова, але вона була викрита, і учасники її страчені (Історія СРСР, I, 1956, 136); Троцькісти і бухарінці разом з «лівими» есерами готували контрреволюційну змову проти Радянського уряду (Ленін, Коротка біографія, 1955, 195).

2. Взаємна домовленість кількох чи багатьох осіб про спільні дії. Всі міщани були в змові, і ніхто: ані міністри, ані урядники, ані слуги — ніхто не хотів цареві оповісти всієї правди (Іван Франко, IV, 1950, 139); Вони після школи, замість того, щоб іти додому, без змови завертали на дніпрові кручі і там.. блукали понад Дніпром, уголос мріючи... (Дмитро Бедзик, Дніпро.., 1951, 23); * Образно. Межи небом і землею якась таємна змова (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 179).

Посилання

Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 629.

Дивитись також

Мюнхенська змова Змова Катіліни Змова Зринських