Дзюрити

Дзюрити, -рю, -риш, гл. Течь тонкой струей. ДЗЮРИТИ, ить, недок., розм. Текти, витікати тонким струменем, струмком. Густе молоко дзвінко дзюрить в дійницю та затікає теплим струмочком аж на рукав (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 324); Трьома струмцями піт з його дзюрив (Павло Грабовський, I, 1959, 332). Рудч. Чп. 247. Кров дзюрить, булькотить з спини. Ном. № 8173. Рудч. Чп. 247. Так за шию й дзюрить. О. 1862. VI. 57.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 268.