Уговтати

Уговтати, -ся. См. Уговтувати, -ся. УГО́ВТУВАТИ (ВГО́ВТУВАТИ), ую, уєш, недок., УГО́ВТАТИ (ВГО́ВТАТИ), аю, аєш, док., розм.

1. Умовляти, переконуючи, схиляючи до чогось. — То така. Вона кого хочеш уговтає, — засміялася Христя (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 54).

2. Те саме, що угамовувати 1. — Ніяк не вговтаю татуся. Лементує, приндиться, а спитати б чого? Бач, спалила його старий костюм (Віталій Логвиненко, Давні рани, 1961, 154); Насилу мати вгамувала, вговтала синка, вклала в постіль, приспала (Іван Вирган, В розповні літа, 1959, 282); — Атож! Вони в мене слухняні, — гордо промовила Докія. — Та й на очах у свекрухи. Коли що, то Чумачиха їх швидко вговтає... (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 53).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 377.

{{subst:Шаблон:Словник Грінченка і сучасність|підрозділ=Інститут філології}}