Тупий
Тупий, -а, -е. 1) Тупой, не острый. Тупий ніж. 2) Неостроконечный. Коротке лице з коротким носом і тупою бородою. Левиц. Пов. 10. 3) Тупой, неспособный.
Зміст
Сучасні словники
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ТУПИ́Й, а, е. 1. Який погано ріже, коле; не нагострений, недостатньо нагострений; протилежнегострий. Такий тупий ніж, що й киселю не ріже (Українські народні прислів'я та приказки, 1955, 296); Карпо ледве володав руками, морщив носа, неначе сердився на свого важкого й тупого заступа (Нечуй-Левицький, II, 1956, 264); Він пам'ятає шаблю гостру, а може, щерблену й тупу, блискучу й довгу, наче постріл у ночі тьмі... (Володимир Сосюра, II, 1958, 350). 2. Який не звужується або мало звужується, заокруглений на кінці. — Ге-ге-ге! — вигинає білі крила Розбійник [гусак] і червоним тупим дзьобом хапав Давида за ремінний ґудзик свитини (Михайло Стельмах, Хліб.., 1959, 109); Танк голосно заскреготав, підкинув догори тупе рило і.. поповз уперед (Петро Панч, В дорозі, 1959, 115). ▲ Тупий кут, геом. — кут, більший 90°, більший від прямого. 3. перен. Який не має достатньої гостроти сприйняття, недостатньо розвинений (про розум, органи чуттів і т. ін.). Що робить з тупим, як камінь, мізком, Чим розігнать нерушливість [непорушність] глуху? (Павло Грабовський, I, 1959, 595); Тупий зір; Тупий слух; // із сл. голова. Нерозумний, дурнуватий. Знане також те загально, Що він [князь] і його підвладні.. мали зроду Голови тупі на диво (Іван Франко, XIII, 1954, 12). 4. перен. Розумово обмежений, некмітливий, нетямущий. Це синок дрогобицького крамаря, тупе, низьколобе створіння, з зашийком молодого бугая (Петро Колесник, Терен.., 1959, 22); В свій час царські тупі чиновники всіма засобами ставили перепони вихідцю з народу Ломоносову (Павло Тичина, III, 1957, 57); // до чого, в чому. Нездібний, нездатний до чогось. Тупий до книжки, тяжкий на думання у він мав велику охоту до різних механічних праць (Іван Франко, VII, 1951, 296); На співи, на приговори, на танці здатна [Санька]. А в роботі тупа (Костянтин Гордієнко, Дівчина.., 1954, 201); // В якому проявляється розумова обмеженість. Перед ним встав наче живий важкий директор з грубим застиглим обличчям, налитий тупою пихою (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 376); Тупою самоповагою взялося лице [Остапа] (Костянтин Гордієнко, II, 1959, 214). 5. перен. Який характеризується притупленістю, не виражається бурхливо. Дьяконов .. не знаходить у своєму спустошеному серці нічого, крім тупого відчаю, зневіри у всьому й прокляття (Олесь Гончар, II, 1959, 439); Крайнюк давно вже забув, ще таке страх. Його опанувала якась тупа холодна байдужість (Василь Кучер, Голод, 1961, 161); // Який нічого не виражає, бездумний (про вираз обличчя, погляд і т. ін.). Демид сидів за столом, стиснувши голову руками, похилившись над листом, і тупим, нерозумним поглядом дивився в клаптик паперу (Борис Грінченко, II, 1963, 36); Зінька.. стояла нерухома з німим і тупим поглядом (Андрій Головко, II, 1957, 176); Несила дивитися на хату: там за довгими столами сиділи безжальні, з тупими, п'яними обличчями куми (Яків Качура, II, 1958, 14); // Який ґрунтується на нерозумності, обмеженості. Перед ними був грізний викривач [Т. Шевченко], який вражає словом жалюгідних у своєму мавпуванні усього чужоземного провінціальних панків і ліберальних на словах самодурів, здатних на будь-який влочин, на тупий і дикий деспотизм (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 48); Коли Камбіс у VI ст. до н. е. завоював Єгипет, його безглузда, тупа жорстокість не знала меж (Наука і життя, 10, 1965, 14). 6. Не гострий, ниючий (про біль). Нудьга в душі, ломота у кістках... Мене всього тупі обсіли болі... (Агатангел Кримський, Вибр., 1965, 69); Біль був такий тупий і неприємний, що Дорош не гнав, як лягти, щоб заспокоїти його (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 166); Він [поранений] ні про що не думав у нічого не відчував, нічого, крім постійного тупого болю (Василь Козаченко, Гарячі руки, 1960, 129). 7. Глухий, не дзвінкий (про звук). Вискотіла скрипка, ухкали легінці [легіники], витанцьовуючи й тупим звуком вибиваючи постолами (Гнат Хоткевич, II, 1966, 193); Нерчин.. не чув тупих ударів тенісних ракеток в м'ячі (Натан Рибак, Час, 1960, 18); Юрко прокинувся на якийсь незвичний для лісу тупий звук (Михайло Томчаній, Жменяки, 1964, 276). Словник української мови: в 11 томах. — Том 10, 1979. — Стор. 320.
УКРЛІТ.ORG_Cловник
УПИ́Й, а́, е́. 1. Який погано ріже, коле; ненагострений, недостатньо нагострений; протилежне гострий. Такий тупий ніж, що й киселю не ріже (Укр.. присл.., 1955, 296); Карпо ледве володав руками, морщив носа, неначе сердився на свого важкого й тупого заступа (Н.-Лев., II, 1956, 264); Він пам’ятає шаблю гостру, а може, щерблену й тупу, блискучу й довгу, наче постріл у ночі тьмі… (Сос., II, 1958, 350). 2. Який не звужується або мало звужується, заокруглений на кінці. — Ге-ге-ге! — вигинає білі крила Розбійник [гусак] і червоним тупим дзьобом хапає Давида за ремінний гудзик свитини (Стельмах, Хліб.., 1959, 109); Танк голосно заскреготав, підкинув догори тупе рило і.. поповз уперед (Панч, В дорозі, 1959, 115). ∆ Тупи́й кут, геом. — кут, більший 90°, більший від прямого. 3. перен. Який не має достатньої гостроти сприйняття, недостатньо розвинений (про розум, органи чуттів і т. ін.). Що робить з тупим, як камінь, мізком. Чим розігнать нерушливість [непорушність] глуху? (Граб., І, 1959, 595); Тупий зір; Тупий слух; // із сл. голова. Нерозумний, дурнуватий. Знане також те загально, Що він [князь] і його підвладні.. мали зроду Голови тупі на диво (Фр., XIII, 1954, 12). 4. перен. Розумово обмежений, некмітливий, нетямущий. Це синок дрогобицького крамаря, тупе, низьколобе створіння, з зашийком молодого бугая (Кол., Терен.., 1959, 22); В свій час царські тупі чиновники всіма засобами ставили перепони вихідцю з народу Ломоносову (Тич., III, 1957, 57); // до чого, в чому. Нездібний, нездатний до чогось. Тупий до книжки, тяжкий на думання, він мав велику охоту до різних механічних праць (Фр., VII, 1951, 296); На співи, на приговори, на танці здатна[Санька]. А в роботі тупа (Горд., Дівчина.., 1954, 201); // В якому проявляється розумова обмеженість. Перед ним встав наче живий важкий директор з грубим застиглим обличчям, налитий тупою пихою (Коцюб., II, 1955, 376); Тупою самоповагою взялося лице [Остапа] (Горд., II, 1959, 214). 5. перен. Який характеризується притупленістю, не виражається бурхливо. Дьяконов.. не знаходить у своєму спустошеному серці нічого, крім тупого відчаю, зневіри у всьому й прокляття (Гончар, II, 1959, 439); Крайнюк давно вже забув, що таке страх. Його опанувала якась тупа холодна байдужість(Кучер, Голод, 1961, 161); // Який нічого не виражає, бездумний (про вираз обличчя, погляд і т. ін.). Демид сидів за столом, стиснувши голову руками, похилившись над листом, і тупим, нерозумним поглядом дивився в клаптик паперу (Гр., II, 1963, 36); Зінька.. стояла нерухома з німим і тупим поглядом (Головко, II, 1957, 176); Несила дивитися на хату: там за довгими столами сиділи безжальні, з тупими, п’яними обличчями куми (Кач., II, 1958, 14); // Який грунтується на нерозумності, обмеженості. Перед ними був грізний викривач [Т. Шевченко], який вражав словом жалюгідних у своєму мавпуванні усього чужоземного провінціальних панків і ліберальних на словах самодурів, здатних на будь-який злочин, на тупий і дикий деспотизм (Тулуб, В степу.., 1964, 48); Коли Камбіс у VI ст. до н. е. завоював Єгипет, його безглузда, тупа жорстокість не знала меж (Наука.., 10, 1965, 14). 6. Негострий, ниючий (про біль). Нудьга в душі, ломота у кістках… Мене всього тупі обсіли болі…(Крим., Вибр., 1965, 69); Біль був такий тупий і неприємний, що Дорош не знав, як лягти, щоб заспокоїти його (Тют., Вир, 1964, 166); Він [поранений] ні про що не думав, нічого не відчував, нічого, крім постійного тупого болю (Коз., Гарячі руки, 1960, 129). 7. Глухий, не дзвінкий (про звук). Вискотіла скрипка, ухкали легінці [легіники], витанцьовуючи й тупим звуком вибиваючи постолами (Хотк., II, 1966, 193); Нерчин.. не чув тупих ударів тенісних ракеток в м’ячі (Рибак, Час.., 1960, 18); Юрко прокинувся на якийсь незвичний для лісу тупий звук(Томч., Жменяки, 1964, 276). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 10. — С. 320. Тупий, а, е. 1) Тупой, не острый. Тупий ніж. 2) Неостроконечный. Коротке лице з коротким носом і тупою бородою. Левиц. Пов. 10. 3) Тупой, неспособный.
Іноземні словники
Словари и энциклопедии на Академике
тупий -а́, -е́. 1) Який погано ріже, коле; не нагострений, недостатньо нагострений; прот. гострий. 2) Який не звужується або мало звужується, заокруглений на кінці. •• Тупи́й кут мат. — кут, більший 90°, більший від прямого. 3) перен. Який не має достатньої гостроти сприйняття, недостатньо розвинений (про розум, органи чуттів і т. ін.). Тупий зір. Тупий слух. || зі сл. голова. Нерозумний, дурнуватий. 4) перен. Розумово обмежений, некмітливий, нетямущий. || до чого, в чому. Нездібний, нездатний до чогось. || В якому проявляється розумова обмеженість. 5) перен. Який характеризується притупленістю, не виражається бурхливо. || Який нічого не виражає, бездумний (про вираз обличчя, погляд і т. ін.). || Який ґрунтується на нерозумності, обмеженості. 6) Не гострий, ниючий (про біль). 7) Глухий, не дзвінкий (про звук).
Ілюстрації
|
|
|
