Завій
Завій, -вою, м. Повязка: чалма. ЗАВІЙ 1, вою, чол. 1. Рвучкий круговий рух вітру. Хурделиця виє, січе обличчя, обкручується навколо старої холодними завоями (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 108); Гостре око спіймало в скісних завоях хуртовини дві ледве помітні постаті (Василь Кучер, Дорога.., 1939, 20). 2. Замет, пагорб, утворений вітром (з піску, снігу, пилу). Безмежнеє поле в сніжному завою, Ох, дай мені обширу й волі! (Пісні та романси українських поетів.., II, 1956, 190); Я їхав на фронт, на правий берег Дніпра, снігові завої затримали мене на якійсь глухій цукроварні (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 296). 3. перев. мн. Завихрені вітром клуби, кільця, пасма диму, пилу, куряви і т. ін. Над синню озер фабричного диму завої (Володимир Сосюра, I, 1957, 458); Пилюка скрипіла Шелюженкові на зубах, коли він у завоях куряви примчав мотоциклом до переправи і взявся за трос (Олесь Гончар, Маша.., 1959, 106). 4. рідко. Пасмо закрученого волосся; завиток. На лобі почорнів завій, Але пусте і рана, й кров, Я навіть смерть би поборов (Микола Бажан, Роки, 1957, 238). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 51.
ЗАВІЙ 2, вою, чол., діал. 1. Пов'язка. — Є у нас м'які завої і бальзам на рану гойний (Леся Українка, I, 1951, 433). 2. Чалма. Круг вогню, підобгавши східним звичаєм ноги, сидять бородаті хаджі у великих завоях (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 291). Словник української мови: в 11 томах. — Том 3, 1972. — Стор. 51.
