Льолька

Льо́лька, -ки, ж. Ум. отъ льоля. ЛЬО́ЛЯ, і, жін., дит., розм. Сорочка (звичайно дитяча). Неначе ляля в льолі білій, Святеє сонечко зійшло (Тарас Шевченко, II, 1953, 60); У тоненькій льолі вона була зовсім легка і на диво худенька, самі кісточки (Вадим Собко, Звичайне життя, 1957, 25); * Образно. Як буде доля, то буде льоля (Номис, 1864, № 1660). ♦ Бути в своїй льолі — бути при своєму розумі.[Василина:] Як ти сказала? Чи ти в своїй льолі, дівко!(Степан Васильченко, Вибр., 1954, 292); В льолі народитися — те саме, що В сорочці народитися.

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 585.