Дриґнути
Дриґнути. См. Дриґати.
дриґнути — дри/ґну/, дри/ґне/ш, док., розм. Однокр. до дриґати
дриґонути — ну/, не/ш, док., однокр., розм. Підсил. до дриґнути …
сіпатися — 1) = сіпнутися (про тіло та його частини судорожно тремтіти), тіпатися, тіпнутися, здригатися, здригнутися, смикатися, смикнутися, шарпатися, шарпнутися, кидатися, підкидатися, підкинутися, дриґати, дриґнути, дриґонути, дриґатися; посіпуватися.
ДРИҐАТИ, дриґаю, дриґаєш, недок., розм.
1. чим. Робити різкі уривчасті рухи, перев. ногами (про людей), лапами (про тварин). Карпо Петрович зі скрипом дриґав ногою в такт своїм думкам (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 373); Маленький Марко махав ручками, дриґав ноженятами, верещав на всю хату і з натуги червонів (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1950, 146); Звірята впирались, вищали, мотали головами, дриґали лапками, махали хвостами (Микола Трублаїні, II, 1950, 61).
2. Пересмикуватися внаслідок мимовільного скорочення мускулів. Від хвилювання у Василька цокотіли зуби, а руки якось смішно дриґали (Петро Панч, II, 1956, 216); У вікно я міг спостерігати, як дриґали Козаченкові литки від неподоланного потягу чвалом, помчати до найближчої трамвайної зупинки (Іван Кулик, Записки консула, 1958, 182).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 2, 1971. — Стор. 412.
