Кичера

Ки́чера, -ри, ж. Гора, покрытая лѣсомъ, кромѣ вершины. Желех. Шух. І. 73. Ум. Ки́чірка. Вх. Зн. 25.

Сучасні словники

Кичера, кичери — діалектизм південно-західного наріччя української мови, що означає гору, яка вкрита вся лісом, окрім вершини. Нині це слово переважно трапляється як топонім.

КИ́ЧЕРА, и, жін., діал. Гора, вкрита вся лісом, крім вершини. Втретє затрембітала трембіта про смерть у самотній хаті на високій кичері (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 312); Виглянуло веселе [сонце] з-за кичери й залило золотом долину (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 17).

Киче́ра — гора, вся вкрита лісом, крім вершини; так вона називаєть­ся зазвичай у Карпатах.

Приклади вживання у творах

↑ Втретє затрембітала трембіта про смерть у самотній хаті на високій кичері (Михайло Коцюбинський, II, 1955, 312);

↑ Виглянуло веселе [сонце] з-за кичери й залило золотом долину (Володимир Гжицький, Опришки, 1962, 17).

«Я піду в далекі гори, на широкі полонини

І попрошу вітру зворів, аби він не спав до днини.

Щоб летів на вільних крилах на кичери і діброви...»

— («Я піду в далекі гори» Володимира Івасюка, 1968)

Ілюстрації

Див. також

Кичера Матеріал з Вікіпедії

Джерела та література

Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 286.

Словарь української мови / Упор. з дод. влас. матеріалу Б. Грінченко : в 4-х т. — К. : Вид-во Академії наук Української РСР, 1958. Том 2, ст. 241.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 156.