Спад

Спад, -ду, м. Наклонъ, покатость. Мик. 480. Як би ж млин стояв нижче, аніж вода у ставу, то спад був би великий, от і добре б молов. Канев. у. Треба так зробити, щоб спад був од стіни, то вода стікатиме. Камен. у.

Сучасні словники

1. Дія і стан за знач. спасти, спадати 1, З, 4. Треба сказати, що первісні тільця у рухові мусять Від прямовисного спаду убік відхилятись (Микола Зеров, Вибр., 1966, 165); Цвіту спад і весен лет — Все воднім акорді... (Терень Масенко, Сорок.., 1957, 40); Після піднесення, гніву і вибуху пристрастей настав спад (Натан Рибак, Помилка.., 1956, 28); Ці бесіди бадьорили Шевченка, живили надію на спад реакції (Зінаїда Тулуб, В степу.., 1964, 156); При швидкому спаді барометричного тиску [у хворого] значно підвищувався артеріальний тиск (Наука і життя, 7, 1962, 49). ♦ Іти (йти, піти, бути, звертати, звернути і т. ін.) на спад: а) почати зменшуватися в об'ємі, кількісно і т. ін. Озимина, кукурудза, горох відтісняють на карті, а значить і на землі, малосильні культури: пішли на спад — овес, трави (Радянська Україна, 19.XII 1961, 2); б) вступати в період свого завершення, наближатися до кінця. Оленка працювала вдень, а як війна вже почала йти на спад, стала вчитися і у вечірній школі (Василь Кучер, Трудна любов, 1960, 230); Бій пішов на спад (Іван Багмут, Служу Рад. Союзу, 1950, 65); Більшають ночі. Коротшають дні. Літо звертає на спад (Микола Терещенко, Щедра земля, 1956, 84); в) почати опускатися до горизонту (про сонце). На схилі дня, як сонце йшло на спад, з примор'я ми.. вернулися назад (Іван Гончаренко, Вибр., 1959, 257); г) почати занепадати. Ще так недавно життя галицької молоді било свіжим джерелом енергії, — тепер все пішло на спад (Петро Колесник, Терен.., 1959, 357); На спаді: а) вкінці, близько до кінця. Червнева ніч уже на спаді (Леонід Смілянський, Сад, 1952, 65); На спаді дня Василь зачиняє крамницю (Літературна Україна, 3.XI 1969, 1); б) у стані, що наближається до занепаду. Буржуазне суспільство на спаді (Юрій Смолич, Мир.., 1958, 327).

2. рідко. Те саме, що водоспад.

3. Похила поверхня чого-небудь, пологий спуск (гори, горба і т. ін.). Упаде [потік] на дорогу, борзенько перебіжить її — і знов по другім боці на стрімкім спаді почне свій біг шалений (Гнат Хоткевич, II, 1966, 301); Може, збився він з дороги, Може, вітром одірвало І, як тріску ту, загнало На крутий Ельбруса спад? (Микола Шеремет, Дорога.., 1957, 20); Майже кожним двором на нашій вулиці можна вийти до чудових горбів з положистими спадами (Леонід Смілянський, Сашко, 1957, 15).

Ілюстрації

Джерела та література

Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 479.