Любка

Любка, -ки, ж.

ЛЮБКА 1, и, жін., розм.

1. Кохана дівчина або жінка. Впадаю коло любки: «Та не бійся! Та не журися! Та ти ж моє серденько!» (Марко Вовчок, VI, 1956, 276); — Кинув я наймитування. Домовилися з моєю любкою — засилаю сватів... (Юрій Збанацький, Сеспель, 1961, 264); * Образно. Велике, блискуче сонце сходило з небосхилу й кидало довгі, ясні прощальні промені своїй вірній любці й щирій товаришці — землі (Наталія Кобринська, Вибр., 1954, 207); // Коханка. Коген, Еф, Лубенець, Кошлаков і любка Когена — цілий вечір пиячили в ресторані Мінеля (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 181); Бракувало тільки, щоб Ананій купував собі десь ферму не з нею, а з новою любкою (Юрій Яновський, I, 1954, 137).

2. Пестливе або фамільярне звертання до дівчини або жінки. [Сотник:] Побіжу ж я швиденько, а ти тут, моя любко, погуляй собі тихенько та заквітчайся (Тарас Шевченко, II, 1953, 174); — Прошу, сестрице, тебе, голубко, За старшу дружку до мене, любко! (Леся Українка, I, 1951, 322); — А я би вам, любко, таки радила на службу, ..у нашого професора нема наймички (Лесь Мартович, Тв., 1954, 46).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 563.Коментарі (0) ЛЮБКА 2, и, жін. Рослина родини зозулинцевих, молоде коріння якої використовується в медицині. У Карпатах зустрічається багато видів зозулинців.. — любки.., билинець комаровий (Український ботанічний журнал, XVII, 5, 1960, 57).