Клекотати

Клекота́ти, -кочу́, -чеш, гл. Кричать (объ орлахъ). Не орли чорнокрильці клекочуть і під небесами літають. Мет.

У сучасному світі

1)Видавати переривчастий звук (про деяких великих птахів). На могилі ворон кряче, І орли десь клекотять (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 296); Журавлі в небесах клекотали У чужій, наче в рідній землі (Терень Масенко, Степ, 1938, 61). 2)Бурхати, вирувати, шумувати (про рідину).Вода клекоче, булькотить та все несе Лавріна далі на гостре каміння (Нечуй-Левицький, II, 1956, 343); Клекоче піна за стерном, — Гей, не дрімай, матросе! (Максим Рильський, I, 1960, 298); Кипіти з шумом. Самовар радісно клекотів і випускав пару (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 317) [1]