Лютити

Лю́тити, -чу, -тиш, гл. Сердить, раздражать. Желех.

ЛЮТИТИ, лючу, лютиш, недок., перех. Доводити до розлюченості, гніву; дуже сердити. Шарлота щось бомкнула, а панотець не розумів. Його це зачало лютити (Март., Тв., 1954, 297); Розуміння власного безсилля якось зарадити справі лютило найбільше (Собко. Звич. життя, 1957, 246).

Орфографія (словоформи) лютити - дієслово, недоконаний вид ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС

       ОДНИНА	МНОЖИНА

1 особа лючу лютимо 2 особа лютиш лютите 3 особа лютить лютять МАЙБУТНІЙ ЧАС

         ОДНИНА	МНОЖИНА

1 особа лютитиму лютитимемо 2 особа лютитимеш лютитимете 3 особа лютитиме лютитимуть МИНУЛИЙ ЧАС

               ОДНИНА	МНОЖИНА

Чоловічий рід лютив Жіночий рід лютила лютили Середній рід лютило НАКАЗОВИЙ СПОСІБ

               ОДНИНА	МНОЖИНА

1 особа лютімо 2 особа люти лютіть ДІЄПРИСЛІВНИК Теперішній час лютячи Минулий час лютивши