Розізлитися
Розізли́тися, -лю́ся, -лишся, гл. Разозлиться. К. Псал. 51. Я розізливсь та й ударив. НВолын. у.
Зміст
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980
РОЗІЗЛИ́ТИСЯ, лю́ся, ли́шся, док. Виявити почуття злості. — Звичайне, я не схотіла і не поїхала: тоді він розізлився (Л. Укр., III, 1952, 610); Кріпко тоді розізлився Олекса Іванович на 'Семенівну (Вишня, II, 1956, 257).
Словник української мови.Академічний тлумачний словник (1970—1980)
РОЗІЗЛИ́ТИ, лю, лиш, док., перех. Пробудити, викликати злість, роздратування в кому-небудь. «Певно, люди розізлили його в волості своїми позвами», — подумала писарша і більше не питала ні про що свого чоловіка (Нечуй-Левицький, IV, 1956, 161); Нерозумними, що тільки розізлили його, словами просила [Рифка] пробачення (Ірина Вільде, Сестри.., 1958, 360).
Словник відмінків
Наказовий спосіб
1 особа розізлі́мося, розізлі́мось, розізлі́мся
2 особа розізли́ся, розізли́сь розізлі́ться
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа розізлю́ся, розізлю́сь розізлимо́ся, розізлимо́сь, розізли́мся
2 особа розізли́шся розізлите́ся, розізлите́сь
3 особа розізли́ться розізля́ться
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. розізли́вся, розізли́всь розізли́лися, розізли́лись
жін.р. розізли́лася, розізли́лась
сер.р. розізли́лося, розізли́лось
Ілюстрації
МАЙБУТНІЙ ЧАС 1 особа розізлю́ся, розізлю́сь розізлимо́ся, розізлимо́сь, розізли́мся 2 особа розізли́шся розізлите́ся, розізлите́сь 3 особа розізли́ться розізля́ться МИНУЛИЙ ЧАС чол.р. розізли́вся, розізли́всь розізли́лися, розізли́лись жін.р. розізли́лася, розізли́лась сер.р. розізли́лося, розізли́лось
Словник синонімів
СЕ́РДИТИСЯ (виявляти почуття гніву), ГНІ́ВАТИСЯ, ПРОГНІВЛЯ́ТИСЯ, ЗЛИ́ТИСЯ, ОЗЛО́БЛЮВАТИСЯпідсил., ОЗЛОБЛЯ́ТИСЯпідсил., ЗЛОСТИ́ТИСЯрідше, ГНІВИ́ТИСЯрідше, ЗЛОСТУВА́ТИрідше, ЗЛОБУВА́ТИрідше, ҐЗИ́ТИСЯдіал.; ОБУ́РЮВАТИСЯ, ПРИ́НДИТИСЯфам., ФИ́РКАТИрозм. (виражаючи гнів, ображаючись на кого-, що-небудь); ДРАТУВА́ТИСЯ, ДРОЧИ́ТИСЯрозм., ІРИТУВА́ТИСЯзаст. (бути в стані роздратування); СПАЛА́ХУВАТИ, СПАХА́ТИ, СПА́ХУВАТИ (раптово впадати в гнів); САТАНІ́ТИ, ПІ́НИТИСЯ (доходити до крайньої межі в гніві). - Док.: розсе́рдитися, осе́рдитисярідшерозгні́ватися, розгніви́тися, нагні́витисярозм.угні́ватися[вгні́ватися]рідшеугніви́тися[вгніви́тися]рідшепрогні́ватися, прогніви́тися, розізли́тися, обізли́тися, озли́тися, узли́тисярозм.озлоби́тися, обу́ритися, розпри́ндитися, роздратува́тися, роздрочи́тися, спалахну́ти, спахну́ти. Йонька бачив, що в господарстві нічого не робиться так, як він велить, гримав дверима, сердився (Григорій Тютюнник); - Може, це секрет? Тоді не гнівайтесь за мою цікавість (Ю. Смолич); - На помилках часом учимося, і нема чого тобі злитися чи занепадати духом (О. Донченко); Її знали за строгу жінку, що злостилась задля кожної дрібниці і голосно сварилася (О. Кобилянська); Відскочив засув, двері відчинились, - я чую - милая моя гнівиться (Леся Українка); [Євгеній:] Перепрошаю вас, дідусю, за свого неґречного гостя! Не прогнівайтесь! (І. Франко); - Хто нас губить, Орфею нещасний, Хто прогнівився на нас? (М. Зеров); Іван Орлюк так обурився, що аж стіл.. затріщав під ударом його кулака (О. Довженко); Уляна неприязно мовчала, приндилася (К. Гордієнко). - Пор. I. 1. лютува́ти.
Див.також
