Спектися
Спекти́ся, -чу́ся, -че́шся, гл. 1) Испечься. Спікся хліб. 2) Изжариться. Ще гуска не спеклася. 3) Быть опаленнымъ солнцемъ.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
СПЕКТИСЯ, спечуся, спечешся; мин. ч. спікся, спеклася, лося; док.
1) тільки 3 ос. Стати готовим до вживання, побувши в гарячій печі, духовці, в жару і т. ін. (про хлібні вироби, страви). Спеклася паска і висока, і жовта, і ще у печі зарум'янилась (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 66); У грубці, в приску з-під дубових дров, Спеклась картопля (Максим Рильський, II, 1960, 95); // розм. Засмажитися (про м'ясо, рибу і т. ін.). Тетерюк швидко спікся, і хлопець почав вечеряти (Олесь Донченко, II, 1956, 65).
2) перен., розм. Перегрітися, дуже засмагнути на сонці під час спеки; обпалити собі шкіру. А сирота її в селі, Її єдиная дитина! ..Спеклося бідне на жару. Лопуцьки їсть, ставочки гатить В калюжах з дітьми у яру (Тарас Шевченко, II, 1963, 29); [Маруся:] До вечора, мабуть, зовсім спечуся... Коли б уже швидше сонечко заходило... (Степан Васильченко, III, 1960, 82).
3) розм. Загинути у вогні, згоріти. Пани до одного спеклись, Неначе добрі поросята, Згоріли білії палати, А люде тихо розійшлись (Тарас Шевченко, II, 1963, 121); // перен. Зазнати провалу в чому-небудь; упійматися. На таких фальшованих цифрах Поцілуйко одного разу мало не спікся, але, зрештою, усе обійшлося (Михайло Стельмах, Правда.., 1961, 184).
Словник української мови: в 11 томах. — Том 9, 1978. — Стор. 496.
Ілюстрації
|
|
|
|
Медіа
Див. також
♦ Спекти раків (рака) див. рак 1; Як коржа, так коржа! Як спечемо, то й дамо! — уживається у відповідь на чиїсь безпідставні, набридливі домагання. Отаманша винесла на вечерю черствого хліба і вчорашньої смаженої риби... — Чи вже ж, пане отамане, в тебе не знайшлося кращої риби нам на вечерю? — спитав сердитий Микола.. — Оце! Як коржа, так коржа! Як спечемо, то й дамо! — сказав насмішкувато отаман і тими словами роздратував Миколу (Нечуй-Левицький, II, 1956, 249); Як (мов, немов і т. ін.) останнє спік (спекла, спекли) — сумно кому-небудь, зажурився хтось. — Чого зітхаєш, мов останнє спекла? — знову допитується Олена.. — Хіба ок, мамо, у цій лахманині можна виходити на вулицю? (Михайло Стельмах, I, 1962, 155).
// у сполуч. із сл. серце, душу, перен. Завдати моральних страждань, мук. Війна спекла їм серця, як чорною блискавкою, і почорніли вони за один день, обвуглились у невимовній людській скорботі (Григорій Тютюнник, Вир, 1964, 266).
