Сирість
Сирість, -рости, ж. 1) Сырость, влажность. 2) Особый запахъ рыбный. Ном. № 1270. Запахло на березі баговінням, мулом та риб’ячою сирістю. Левиц. І. 125.
Зміст
Сучасні словники
Тлумачення слова у сучасних словниках
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
СИ́РІСТЬ, рості, жін. 1. Властивість і стан за знач. сирий 1—3, 6. Уранці туманцем, удень сонечком, а увечері морозцем — повитягувало з неї [землі] усю сирість. (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 123); [Лукерія Степановна:] Жили ми у підвалі, боже, у якій багнюці та в сирості (Марко Кропивницький, II, 1958, 301); Поїхав якось Семен до глинища.. Копає.. Утомиться — сяде, спочине, скрутить цигарку, викурить у холодочку. Та й кобилі гарно: від глини сирість іде, муха не так б'є (Гнат Хоткевич, I, 1966, 127). 2. Надмір вологи де-небудь, у чомусь; підвищена вологість. Всепроймаюча петербурзька сирість ломила руки й ноги (Олександр Ільченко, Серце жде, 1939, 335); Знадвору потягнуло сирістю, важким, пересиченим вогкістю повітрям (Володимир Гжицький, Чорне озеро, 1961, 132). 3. розм. Специфічний запах чого-небудь. Витягла [рибалки] човни на берег, розкидали мокрі сітки по лозах. Запахло по березі баговинням, мулом та риб'ячою сирістю (Нечуй-Левицький, I, 1956, 69).
Ілюстрації
|
|
|
