Набалакуватися
Набала́куватися, -куюся, -єшся, сов. в. набалакатися, -каюся, -єшся, гл. Наговариваться, наговориться. Набалакайся, коли не завізно. Ном. № 12992.
Зміст
Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)
Набала́куватися, куюся, єшся, сов. в. набала́катися, каюся, єшся, гл. Наговариваться, наговориться. Набалакайся, коли не завізно.
НАБАЛА́КУВАТИ, ую, уєш, недок., НАБАЛА́КАТИ, аю, аєш, док., розм.
1. перех. і неперех. Багато говорити (перев. зайвого, непотрібного, неправдоподібного). Щоб не набалакав Вадик у запалі зайвого, Друзь перебив його (Шовк., Людина.., 1962, 200).
◊ Набала́кати сім мішків (кіп) греча́ної во́вни — те саме, що Наговори́ти сім мішкі́в (кіп) греча́ної во́вни (див. во́вна). Тільки що сів за писання, прибіг Кравченко й накричав мені повну хату і набалакав сім мішків гречаної вовни (Коцюб., III, 1956, 169); Набала́кати, що на вербі́ гру́ші росту́ть — те саме, що Наговори́ти, що на вербі́ гру́ші росту́ть (див. гру́ша). Він набалакає, що на вербі груші ростуть (Укр.. присл.., 1955, 183).
2. неперех., на кого-що. Говорити неправду про кого-, що-небудь. — Не набалакуйте на себе, Левку Івановичу, — всміхнулася Ліна (Гончар, Тронка, 1963, 271).
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
БАЛАКАТИ, аю, аєш, недок.
1. неперех., про кого-що і без додатка. Те саме, що розмовляти. А мельник той був чоловік дуже понурий.. і балакати не любив (Марко Вовчок, I, 1955, 351); В хаті старі балакали про свої справи (Нечуй-Левицький, III, 1956, 59); Посходилися люди, балакають (Лесь Мартович, Тв., 1954, 48); Без хвилювань, без мук з тобою я балакав (Максим Рильський, I, 1956, 26); // перехідне дієслово|mark Говорити, казати. — Сьогодні Зінька така сумна була. Питала мене, чи правда, що ото балакають? (Андрій Головко, II, 1957, 136).
2. неперех., розм. Володіти мовою. Народ письменний страх, Бував у всяких школах, Один балакає на сотні язиках (Євген Гребінка, I, 1957, 75); Ось уже їй восьмий пішов, а вона ще й балакати не навчилась (Панас Мирний, I, 1954, 54).
