Душити

Душити, -шу, -шиш, гл. 1) Душить, давить. 2) Давить, жать. Взяла за маленький палець та й душить його помаленьку. 3) Давить, притѣснять. Поки ляхи да недоляшки душили Україну, туди (на Запоріжжа) втікав щонайкращий люд з городів. К. ЧР. 89. 4) Душити копійчину. Беречь деньги, скупиться. Батьки в поповичів народ все скупенький, що душать копійчину. Св. Л. 136.

Сучасні словники

ДУШИ́ТИ, душу́, ду́шиш, недок., перех. і без додатка.

1. Умертвляти кого-небудь, здавлюючи горло і насильно припиняючи дихання.

Приклад Хвилювався дорогою Семен. — Піду і задушу його, як гадину!.. Але душити було нікого… Семен не застав брата дома (Коцюб., І, 1955, 127); Козак Мусій Половець збив свого супротивника з ніг, повалив на землю і почав душити (Довж., І, 1958, 233); * У порівн. Батько репетує страшно, хрипло й надсадно, немовби його хтось душить (Смолич, II, 1958, 16); //Спричиняти фізичний біль, незручність здавлюванням, натискуванням. Під пахвою держить гуску, а пальцями душить її за ніс, мабуть, щоб не кричала (Н.-Лев., III, 1956, 268); Лежати було легко, тіло розм’якло, тільки маузер душив під груди (Кучер, Чорноморці, 1956, 167); // Налягати, натискувати на кого-небудь або один на одного. [Когут:] А на мосту… людей і підвід — цілий ярмарок! Кричать, товпляться, душать один одного (Мокр., П’єси, 1959, 134); * У порівн. Для неї все здавалось, що в хаті чогось тісне, неначе її душать стіни, душить стеля (Н.-Лев., II, 1956, 292).

Души́ти в обі́ймах кого — міцно, гаряче обнімати кого-небудь.

Приклад Коли мати почала душити його в своїх обіймах, згадав [Доря] одразу, що се його день (Коцюб., II, 1955, 373).

2. Фізично знищувати кого-, що-небудь.

Приклад Душать її [сарану], знищують там, де застануть (Петльов., Хотинці, 1949, 173); * Образно. Голод душить їх [жінок], а вони не здаються (Кучер, Чорноморці, 1956, 559).

3. перен. Жорстоко пригноблювати, придушувати квго-небудь.

Приклад Казарма в Росії була часто-густо гірша від усякої тюрми; ніде так не душили і не гнобили особи, як у казармі.. (Ленін, 10, 1949, 36); Вони [Т. Шевченко, І. Франко, Леся Українка] жили й творили в той час, коли самодержавство душило народ, тримало його в темряві без шкіл (Мал., Думки.., 1959, 21); // Заважати розвиткові, ростові, прогресуванню чого-небудь. Царський уряд душив національну культуру українського народу (Рад. Укр., 25.1 1948, 4); Писарєв викриває надзвичайно реакційну роль католицької релігії, яка душила усе живе в науці і житті (Наука.., 12, 1958, 51).

4. Неприємно діяти на органи дихання, ускладнювати процес дихання.

Приклад Бряжчала посуда, шкварчав шашлик, душив усіх пил (Коцюб., II, 1955, 125); Дарма, що дим задухою тебе душить, — все це ніщо, коли рядом з тобою зірками сяють крізь дим дівочі закохані оченята… (Гончар, Маша.., 1959, 6); // Підступати до горла, не давати можливості вільно дихати (про кашель, сміх і т. ін.). Уткне [Мотря] ниць у подушку своє лице, — кашель підступить під горло, лоскоче, душить… (Мирний, II, 1954, 211); Сашко ледве стримувався, його душив сміх (Донч., II, 1956, 431); // безос. А мене наче душить у хаті — тільки дихаю, як вирвуся у пущу (Вовчок, VI, 1956, 337); — Пити!.. — простогнав Горленко. — Важко мені… душить… (Тулуб, Людолови, 1, 1957, 40); // перен., розм. Не давати можливості проявлятися, затримувати в собі, затамовувати. Молив [Олексій], щоб вона виплакала своє горе.., щоб не душила своєї журби (Кв.-Осн., II, 1956, 357); Вона не пам’ятає, скільки, душачи ридання, простояла над Григорієм (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 261); // перен. Діяти гнітюче, створювати важкий настрій, мучити. Щось важке лягає на серці і душить його, як те каміння (Н.-Лев., II, 1956, 383); Її душило велике лихо (Коцюб.. І, 1955, 273); Ночами його душили кошмари (Мик., II, 1957, 496).

5. перен., розм. Надмірно берегти, приховувати що-небудь.

Приклад Батьки в поповичів народ все скупенький, що душать копійчину (Свидн., Люборацькі, 1955, 94).

Див. також

що робити якщо починають душити

Джерела та література

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 2. — С. 448.