Лускіт
Лу́скіт, -коту, м. Трескъ. Желех.
Сучасні словники
Академічний тлумачний словник (1970—1980)
ЛУ́СКІТ, коту, чол. Те саме, що лускання. З лускотом одривались [од хвиль] довгі китиці піни і злітали догори (Михайло Коцюбинський, I, 1955, 392); Дальші слова заглушив поновлений лускіт батогів (Іван Франко, II, 1950, 100); Хотіла було крикнути княжна, та в цю мить луснули двері, і розпач її згас разом із тим лускотом (Дмитро Міщенко, Сіверяни, 1961, 203); Вона знову набрала насіння, й знову тільки рівномірний лускіт порушував тишу (Леонід Смілянський, Зустрічі, 1936, 17).
Ніби чуєш, що й кістки в тобі починають лускотіти, неначе почувають, що ось-ось прийде їм робота... (Марко Кропивницький, II, 1958, 44); Пісні співає молодь... Аж заслухаються всі біля хати. Тільки насіння лускотить (Андрій Головко, II, 1957, 402).
| ВІДМІНОК | ОДНИНА | МНОЖИНА |
|---|---|---|
| НАЗИВНИЙ | лускіт | лускоти |
| РОДОВИЙ | лускоту | лускотів |
| ДАВАЛЬНИЙ | лускотові | лускотам |
| ЗНАХІДНИЙ | лускіт | лускоти |
| ОРУДНИЙ | лускотом | лускотами |
| МІСЦЕВИЙ | на\у лускоті | на\у лускотах |
| КЛИЧНИЙ | лускоте | лускоти |
Ілюстрації
|
|
|
|
