Сватати

Сватати, -таю, -єш, гл. Сватать. Сватай мене, козаченьку, не вводь у неславу. Мет. 83. Козак дівку вірно любить. заняти не смів. Тим я її не займаю, що сватати маю. Мет. 105.

Сватати (сватанки, змовини, брання рушників, рушники, згодини) — одна з частин традиційного весілля, під час якої вирішується питання про шлюб, прохання згоди на шлюб за дорученням того, хто хоче одружитися, або його рідних. Особи, які просили згоди на шлюб, називались сватами чи старостами. Сватання проходить у формі розмови старостів з батьками нареченої, обмін хлібом, перев'язування нареченої хустиною на знак згоди, а старостів — рушниками. Сватання відбувалося у вільний від польових робіт час. Сватати дівчину вирушали пізно ввечері, щоб у разі відмови зберегти сватання у таємниці. Зайшовши до хати з хлібом у руках і привітавшись, старости починали розмову про мисливців, які натрапили на слід куниці (олениці) — красної дівиці, чи купців, які дізнаються про товар, тощо. Потім кликали дівчину й прилюдно запитували її згоди на шлюб. Відповідь нареченої була обов'язковою та вирішальною. У випадку відмови принесений хліб старостам повертався і дівчина підносила гарбуза (іноді — макогона). Щоб уникнути такого сорому часом посилали «розвідника» — з метою вивідати наміри дівчини та її батьків. А якщо відповідь дівчини була ствердною, то сватів перев'язували рушниками або підносили їм на хлібі хустки чи рушники. Нареченого дівчина перев'язувала хусткою. Тоді обговорювали придане. Якщо наречений не подобався батькам нареченої, йому вручали гарбуз. Образившись, свати могли закрити двері спиною, що було прокляттям, яке прирікало дівчину на незаміжнє життя. Однак якщо парубок подобався родичам дівчини, значить, сватання пройшло успішно, молодих оголошували нареченим і нареченою. Призначався день весілля і проходила вже обопільна рада.[1] Обряд сватання відображено на картині Т. Г. Шевченка «Старости», М. Пимоненка «Свати», «Сватання».

СВАТАТИ, аю, аєш, , 1. кого, за кого, рідко на кому. За дорученням того, хто хоче одружитися, або його рідних, просити згоди на шлюб в обраної особи та її батьків. Не одні старости заходили і до старого Дрота сватати Марусю (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 65); Через тиждень без старостів За Степана свата Старий свою Яриночку (Тарас Шевченко, II, 1963, 341); Сватав восени Грицько Хведора на Рябченковій Хіврі, хоч поганій, зате багатій дівці (Панас Мирний, III, 1954, 15); Катруся стояла, соромливо опустивши голову, коло печі й колупала пальцем комин. Так теж годилося робити, коли сватають (Оксана Іваненко, Тарасові шляхи, 1954, 27); — Ну й робітник! Сватаймо, стара, за нього нашу Галю (Юрій Яновський, II, 1954, 154); // Підшукуючи комусь пару, бути посередником в одруженні. Було і матері скаже, [Оксана], що не хоче заміж, як до неї, до старої, прийдуть самі батьки або матері, щоб сватати (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 427); Він покаже парубоцьке право батькам: двічі вони сватали його — нічого не вийшло, а втрете — посватається сам (Михайло Стельмах, I, 1962, 535). ♦ Сліпці сватають див. сліпець. 2. Самому пропонувати себе в чоловіки чи дружини; свататися. — Ваш Прокіп Іванович, недурно ви його панною звете, жахається дівчат, як лякана дівка парубків; так оце, бачите, і свата вже його сама Уляна (Олекса Стороженко, I, 1957, 189); Між ними надовго залягла мовчанка. Нарешті Орина першою запитала: — Левку, ти прийшов мене сватати? (Михайло Стельмах, I, 1962, 534). 3. , Посилено пропонувати кого-небудь на якусь посаду; умовляти когось узятися за якусь справу. Микола Іванович не раз сватав Цідибрагу від імені районних організацій на посаду голови правління артілі (Павло Автомонов, Коли розлучаються двоє, 1959, 547).

У стародавні часи в хату до дівчини з боку нареченого разом з родичами приходила сваха. Велася розмоваuk.wikipedia.org/wiki здалеку, а сім’я нареченої, як правило, з відповіддю не поспішала, чекаючи повторного візиту сватів. Батькам нареченої підносили хліб, і в разі згоди коровай розрізали, а при відмові повертали сватам, ті ж у свою чергу закривали двері спиною. За повір’ям, такий жест міг перешкодити дівчині в пошуках чоловіка. Успішне сватання, як і заручини, складалося з обрядів і застережень, пов’язаних з вірою в прикмети. На Русі прийнято було вважати, що середа та п’ятниця – не найкращі дні для весільних справ, оскільки несприятливі для шлюбу. Стежили також і за тим, щоб ритуал сватання та саме весілля не припали на тринадцяте число. А ось непарні числа – третє, п’яте, сьоме і дев’яте, відігравали важливу роль, їх вважали щасливими. Щоб уникнути пристріту сватати приходили після заходу, намагаючись по дорозі ні з ким не зустрічатися і не спілкуватися. А після візиту сватів жінки з родини нареченої пов’язували кочерги і рогачі, щоб все пройшло вдало. Сучасні сватання та заручини проходять набагато динамічніше – в призначений день наречений йде в гості до батьків своєї обраниці. За такого важливого випадку, він неодмінно вбирається в костюм і підносить два букета квітів – майбутньої тещі і, звичайно, нареченій. Згідно зі звичаєм пропозицію руки і серця прийнятоuk.wikipedia.org/wiki робити, звертаючись до сім’ї нареченої. Саме батькам наречений зізнається в почуттях до їхньої дочки, і якщо сватання відбулося, призначається дата заручин. Це сьогодні гарний ритуал, коли закохана пара оголошує себе нареченим і нареченою, – всього лише застаріла формальність. А в минулому він був куди більш значущим, ніж саме весілля. Заручини – це підтвердження взаємної згоди і бажання двох сердець зв’язати себе шлюбними узами. За старих часів її називали змовою і вважали найважливішим передвесільним обрядом. Представники сімей сідали навпроти один одного і, помовчавши кілька хвилин, становили домовленість, вказавши в записці дату одруження. Якщо наречена була дворянського роду, заручини супроводжувалася балом і частуваннями. Батько нареченої представляв молодят запрошеним, оголошуючи про їх рішенні зіграти весілля, а після гості по черзі вітали закоханих. Наречений підносив обраниці обручку з коштовним каменем, а в фіналі вітальної церемонії звучав вальс, і до танцюючою пари героїв торжества приєднувалися інші. У селах батьки благословляли молодих іконою, потім слідував традиційний обмін хлібом і сіллю. Далі батьки молодих відважували сім поклонів, били по руках і обіцяли провести ритуал в злагоді. Після батьківського благословення майбутня дружина виходила на ґанок і, сім разів поклонившись по сторонам, привселюдно оголошувала, що вона засватана. З давніх часів обряд заручин практично не змінився, а ось сватанню приділяють трохи уваги. Плануючи весілля, не варто думати, що розкіш і стиль – одне і те ж. Скромне весілля може вийти набагато витонченіше і екстравагантніше, ніж помпезне, якщо воно організоване зі смаком. Адже стиль – це дивовижна, практично невловима риса, секрет якої криється в атмосфері, настрої і акцентах. А якщо ви вирішили відсвяткувати весілля в народному стилі згідно з усіма обрядами і традиціями, нехай воно пройде бездоганно і залишить лише приємні спогади!