Лука

=== Академічний тлумачний словник (1970—1980) ===

ЛУ́КА, и, жін. Рівна місцевість, вкрита трав'янистою рослинністю, що розвивається протягом усього вегетаційного періоду. Степ без краю; зелені та м'які луки понад річкою; темні луги з дібровами (Марко Вовчок, I, 1955, 169); На луках зеленою щіткою пнулася догори трава (Степан Чорнобривець, Визволена земля, 1959, 40).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 553.Коментарі (0) ЛУКА́, и, жін.

1. Вигин переднього або заднього краю сідла. Він на луку в сідлі упирає — До Києва на вороному коні скакає (Панас Мирний, V, 1955, 273); Підвівшись на стременах, він сідає на задню луку свого розгойданого сідла й дає коневі волю (Іван Микитенко, II, 1957, 54).

2. Дугоподібний вигин русла річки або берега річки, моря. Ріка Буг, що вигиналася тут лукою, оперізувала гору і все старе місто з трьох боків (Яків Качура, Вибр., 1947, 277); Кривою козацькою шаблею сяяла лука ріки (Леонід Первомайський, Невигадане життя, 1958, 158).

Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 553.

• 
• 
•