Звіря

Звіря, -ря́ти, с. Животное. Опам’ятайсь: чи ми ж тобі звірята, німий язик, що розуму не має. К. Іов. 39. Ум. Звірятко.

Сучасні словники

Словник української мови: в 11 томах

ЗВІРЯ́, я́ти, с.

1. Маля звіра (див. звір11). * Образно. А люта мати! Спустила друге бісновате [біснувате] Своє скаженеє звіря. Та вже такого сподаря, Що гради й весі пожирало (Шевч., II, 1953, 325); * У порівн. Вони [Коваль і Небаба] борюкаються з ним [Чирвою], як двоє молодих звірят із старим ведмедем (Мик., І, 1957, 93).

2. Зменш. до звір1 1. — Побіжу на річку, там рибок та жаб розглядаю, побіжу в ліс, там звірята різні й квіти (Ів., Вел. очі, 1956, 4); // Взагалі маленька тварина. Бачив Матвій в тому глибокому підземеллі мовчазних, замурзаних людей і ще мовчазніших осликів. Чомусь порівнював він себе до тих нещасних звірят (Ірчан, II, 1958, 261).

Словник відмінків

відмінок однина множина називний звіря́ звіря́та родовий звіря́ти звіря́т давальний звіря́ті звіря́там знахідний звіря́ звіря́та, звіря́т орудний звіря́м звіря́тами місцевий на/у звіря́ті на/у звіря́тах кличний звіря́ звіря́та

Ілюстрації