Кінчати

Кінча́ти, -ча́ю, -єш, с. в. кінчи́ти, -чу́, -чиш, гл. 1) Оканчивать, кончать, кончить. Кінчаючи своє слово до шановного читця, повинен додать... Ном., стр. VII. У роскоші кінчають вік щасливий. 2) Добивать. Розійшлися гайдамаки... з ножем у халяві жидів кінчать. Шевч. 208. Було тобі жидів кінчать, ляшків не займати. Нп.

Сучасні словники

Словник української мови Академічний тлумачний словник (1970—1980)

КІНЧАТИ, аю, аєш, недок., КІНЧИТИ, чу, чиш, док.

1. перех. і з інфін. Доводити що-небудь до кінця; докінчувати, завершувати, закінчувати. Сими днями кінчаю друге оповідання і радикально міняю життя (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 418); Звісно, — діло заведено — треба ж його і кінчити... (Панас Мирний, I, 1954, 288); Він сидів на лавочці, терпляче дожидаючись, поки йому кінчать забинтовувати голову (Микола Трублаїні, II, 1955, 160); 2. // Завершувати навчання де-небудь. В той рік, коли починалася Велика Вітчизняна війна, Оля кінчала десятирічку (Іван Ле, Опов. та нариси, 1950, 316); Перед війною вони стільки чекали з Юрієм, доки кінчать інститут, одружаться, будуть спільно працювати (Олесь Гончар, III, 1959, 185);

3. // з ким—чим. Завершувати, закінчувати дію, яка не названа, а відома з попередньої розмови. [Анна Петрівна:] Кінчайте-бо швидше з дітьми та йдіть до нас! (Михайло Старицький, Вибр., 1959, 144); Двоє саней вже були навантажені.. дровами, гвинтівками.. Артем наказав кінчати з третіми саньми і бути напоготові (Андрій Головко, II, 1957, 567).

4. перех., чим або на чому. Робити що-небудь на закінчення; завершувати чимось. Завжди такими словами кінчала свої жалощі перед людьми Параска про Галю (Панас Мирний, IV, 1955, 75); — Я вже сказав, Воронцов, і давай на цьому кінчимо... Як сказав, так і буде (Олесь Гончар, III, 1959, 348); Кінчати промову побажанням.

5. перех. Припиняти у визначений час роботу, навчання тощо; закінчувати. Кінчаємо роботу о 3-й годині, а там за обідом, чаєм, спочинком і листом до тебе сходить весь вільний час (Михайло Коцюбинський, III, 1956, 148).

6. перех., розм. Позбавляти життя, вбивати. Ляхів кінча [Ярема]; з Залізняком Весілля справляє В Уманщині, на пожарах (Тарас Шевченко, I, 1951, 135) і Кінчати вік (життя): а) доживати останні роки свого життя. В однім [листі] стоїть, що син умер І що зостануться тепер І батько й мати в час лихий Без його вік кінчати свій (Яків Щоголів, Поезії, 1958, 179); б) умирати. Лев голову підняв, силкується гукнути: «Ой, де ж ти, смерть моя!.. Бодай би був не народився, як так життя своє кінчать!» (Леонід Глібов, Вибр., 1951, 103)

. ♦ Кінчати (кінчити) [життя] на шибениці — бути повішеним. Вона весь час була впевнена, що Гриша неодмінно, обов'язково кінчить на шибениці (Андрій Головко, II, 1957, 588). Словник української мови: в 11 томах. — Том 4, 1973. — Стор. 167.

.

Словник української мови за редакцією Б.Д.Грінченка

Кінчати, -ча́ю, -єш, с. в. кінчи́ти, -чу́, -чиш, гл. 1) Оканчивать, кончать, кончить. Кінчаючи своє слово до шановного читця, повинен додать... Ном., стр. VII. У роскоші кінчають вік щасливий. 2) Добивать. Розійшлися гайдамаки... з ножем у халяві жидів кінчать. Шевч. 208. Було тобі жидів кінчать, ляшків не займати. Н. п.

УКРЛІТ.ORG_Cловник

КІНЧА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., КІНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док. 1. перех. і з інфін. Доводити що-небудь до кінця; докінчувати, завершувати, закінчувати. Сими днями кінчаю друге оповідання і радикально міняю життя (Коцюб., III, 1956, 418); Звісно,— діло заведено — треба ж його і кінчити… (Мирний, І, 1954, 288); Він сидів на лавочці, терпляче дожидаючись, поки йому кінчать забинтовувати голову (Трубл., II, 1955, 160); // Завершувати навчання де-небудь. В той рік, коли починалася Велика Вітчизняна війна, Оля кінчала десятирічку(Ле, Опов. та нариси, 1950, 316); Перед війною вони стільки чекали з Юрієм, доки кінчать інститут, одружаться, будуть спільно працювати (Гончар, III, 1959, 185); // з ким— чим. Завершувати, закінчувати дію, яка не названа, а відома з попередньої розмови. [Анна Петрівна:] Кінчайте-бо швидше з дітьми та йдіть до нас! (Стар., Вибр., 1959, 144); Двоє саней вже були навантажені.. дровами, гвинтівками.. Артем наказав кінчати з третіми саньми і бути напоготові (Головко, II, 1957, 567). 2. перех., чим або на чому. Робити що-небудь на закінчення; завершувати чимось. Завжди такими словами кінчала свої жалощі перед людьми Параска про Галю (Мирний, IV, 1955, 75); — Я вже сказав, Воронцов, і давай на цьому кінчимо… Як сказав, так і буде (Гончар, III, 1959, 348); Кінчати промову побажанням. 3. перех. Припиняти у визначений час роботу, навчання тощо; закінчувати. Кінчаємо роботу о 8-й годині, а там за обідом, чаєм, спочинком і листом до тебе сходить весь вільний час (Коцюб., III, 1956, 148). 4. перех., розм. Позбавляти життя, вбивати. Ляхів кінча [Ярема]; з Залізняком Весілля справляє В Уманщині, на пожарах (Шевч., І, 1951, 135). Кінчи́ти вік (життя́): а) доживати останні роки свого життя. В однім [листі] стоїть, що син умер І що зостануться тепер І батько й мати в час лихий Без його вік кінчати свій (Щог., Поезії, 1958, 179); б) умирати. Лев голову підняв, силкується гукнути: «Ой, де ж ти, смерть моя!.. Бодай би був не народився, як так життя своє кінчать!» (Гл., Вибр., 1951, 103). ◊ Кінча́ти (кінчи́ти) [життя́] на ши́бениці — бути повішеним. Вона весь час була впевнена, що Гриша неодмінно, обов’язково кінчить на шибениці (Головко, II, 1957, 588). Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 4. — С. 167.

Іноземні словники

Словари и энциклопедии на Академике

кінчати — а/ю, а/єш, недок., кінчи/ти, чу/, чи/ш, док. 1) перех. і з інфін. Доводити що небудь до кінця; докінчувати, завершувати, закінчувати. || Завершувати навчання де небудь. || з ким – чим. Завершувати, закінчувати дію, яка не названа, а відома з… … Український тлумачний словник

Ілюстрації