Шуря-буря

Шуря-буря, ж. Вихрь.

Словник української мови в 11 т.

ВИХОР 1, хору і хру, чол.

1. Рвучкий круговий рух вітру. Не хмара сонце заступила, Не вихор порохом вертить (Іван Котляревський, I, 1952, 194); На курних дорогах знявся вихор, закрутився клубком і помчав у жита (Олекса Десняк, Десну.., 1949, 267); // Сильний, поривчастий вітер. Двері вихор відхилив (Левко Боровиковський, Тв., 1957, 64); Вихор клав на землю збіжжя, ломав гілляки дерев, свистів вербовим пруттям біля оборога (Іван Франко, IV, 1950, 337); А вихор-вітер — чорний норд! — гойдає дерева (Леонід Первомайський, I, 1947, 53); // Підняті вітром пил, листя, сніг і т. ін., що швидко крутяться стовпом. Він [вітер] налітав тугими хвилями і підіймав високі вихри пилюги (Вадим Собко, Любов, 1935, 101); Здіймається цілий вихор із землі торішнього опалого листя (Юрій Яновський, IV, 1959, 50). Як (неначе і т. ін.) вихор — дуже швидко. Онисія Степанівна, влітала, як вихор, і знов сідала на стільці (Нечуй-Левицький, III, 1956, 88); Час летить, неначе вихор... (Микола Упеник, Про Донбас, 1950, 5).

2. чого, перен. Надзвичайно швидкий хід, розвиток чого-небудь. Куди б не закинув вихор війни комсомольців Радянської України, вони скрізь були дома, скрізь боронили рідний край (Семен Скляренко, Орл. крила, 1948, 74); // Про що-небудь численне і надзвичайно швидке в перебігу, в розвитку, в дії. Аж ось із естради зашумів вихор звуків, усе потопляючи (Степан Васильченко, Вибр., 1954, 37); Слова вожатого про те, що Кукобі загрожує виключення, викликали в Олега вихор тривожних почувань і думок (Олесь Донченко, II, 1956, 493); Замовкли гармати, стих вихор атак... (Іван Нехода, Хто сіє вітер, 1959, 173).

3. у знач. присл. вихором (вихром). Надзвичайно швидко. Ой, лети, лети, мій коню, Та й вихром несися (Сто пісень для молоді, 1946, 220); Темне авто вихором линуло просто вперед по дорозі (Юрій Смолич, I, 1958, 97).

БУ́РЯ, і, жін.

1. Навальний вітер з дощем; грозою, а взимку — з снігом. Заревіла престрашенна буря, шумить під небесами (Квітка-Основ'яненко, II, 1956, 413); В темний вечір сиджу я в хатині, Буря грає на Чорному морі (Леся Українка, I, 1951, 67); Минулася буря — і сонце засяло, Веселка всміхнулась в ясних небесах (Максим Рильський, I, 1960, 86); * Образно. Воєнна буря закрутила, Латинське серце замутила, Завзятість всякого бере (Іван Котляревський, I, 1952, 192); * У порівняннях. І в тітки й у небожа піднялась бурею шляхетська гордість (Нечуй-Левицький, II, 1956, 71).

2. перен. Глибоке хвилювання. Ти не знаєш, яка в душі моїй буря, Маріє!.. (Володимир Сосюра, II, 1958, 141).

3. чого, перен. Дуже сильне, бурхливе виявлення почуттів. Буря оплесків розірвала тишу (Володимир Владко, Аргон. Всесв., 1947, 14); — Друзі! Одне це слово, одне це — перекладене дівчиною — звертання викликало серед румунів бурю радості (Олесь Гончар, III, 1959, 129).

Ілюстрації

Див. також

• [1]