Картоха

Матеріал з Київський столичний університет імені Бориса Грінченки
Перейти до: навігація, пошук

Карто́ха, -хи, ж. = Картопля. Ум. Карто́шка. Не жалій хазяїна: їж картошку з лушпиною. Ном.

Сучасні словники

Карто́пля (лат. Solanum tuberosum) — вид рослин родини пасльонових, поширена сільськогосподарська культура, яку в народі називають «другим хлібом»;[1][2][3][4] одна з найважливіших продовольчих, технічних і кормових культур.

У просторіччі часто картоплею називають не вид, а лише бульбоплід картоплі.

Назви-синоніми

В Україні також «бу́льба», «бараболя», рідше «крумплі» (хорв. Krumpir), «ґрул'і», «барабу́рка», «бори́шка», «бу́рка», «гадабу́рка», «мандибу́рка», «рі́па». У наддністрянських говірках на позначення цієї рослини використовують значну кількість назв: барабóля, бандýрка, банц, барабíй, барабíль, барабíн, барабóлє, барбóлька, барабóна, барабýля, біб, бóбик, бóблюх, бóльба, бýльба, бульбáк, бульбáни, бульбáх, ґрýля, ґрýшка, карто́па, картóх, картóха, картóхлі, мадибýрка, мандибýрка.[5] У надсянських говірках, за «Слівником» засвідчено дві лексеми, що позначають картоплю — б׀ул'ва[6] і з'імн’׀акі,[7] а в «Зразках мови» ще й номен р׀іпа.[8]

В Росії (рос. Картофель від нім. Kartoffel), залежно від місця, картоплю називають: «гулена» (Кострома), «картопля», «картоши» (Новгород), «картовка» (Перм), «кіна», «парфети» (Кіров)[9].

Етимологія

Німецьке слово «Kartoffel» (картопля) походить від італійського «Tartufo» (трюфель) через зовнішню схожість[10], а в основу слова «трюфель», очевидно, ліг латинський термін «tuber» (бульба), що означає «пухлина» або «шматок», який став «tufer-» й породив різні європейські терміни: французький «truffe», іспанський «trufa», данський «Trøffel», німецький «Trüffel», шведський «tryffel», нідерландський «Trüffel», польський «trufel» і хорватський «tartuf». У португальській мові слова «trufa» і «túbera» означають в перекладі «горби» і є синонімами, останній термін є ближчим до латинського терміну.

Історія культури картоплі

Докладніше: Історія культури картоплі Рослина походить з Південної Америки; там і нині вона росте у дикому стані.[2] За оцінками, вік старих відомих слідів дикої картоплі — до 13000 років. (Стародавні індіанці почали культивувати картоплю близько 14 тисяч років тому.[2]) Картопля вперше була одомашненена в регіоні сучасного південного Перу і крайнього північно-західного регіону Болівії[11] між 8000 і 5000 до нашої ери.[12] В другій половині XVI століття її завезли до Італії іспанці.

Історія завезення в Європу Понад чотириста років тому тринадцятирічний хлопчик Педро де Сьєса де Леон (ісп. Pedro de Cieza de León) пробрався потайки на корабель іспанських конкістадорів, перших завойовників Південної Америки, і разом з ними опинився у Перу[9].

Іспанські солдати і офіцери шукали золото. Вони вбивали перуанців і спалювали їхні будинки. Маленький Педро дивився здивованими очима на дивні будівлі, на майстерно зроблені речі і намагався дізнатися, як живуть, що їдять, що роблять "бронзові" жителі перуанської країни. Він спостерігав і все записував[9]. У 1553 році в іспанському місті Севільї вийшла книга Педро де Сьєса де Леона — «Хроніка Перу». І в ній ми знаходимо перше згадування про картоплю[9]:


Перша сторінка «Хроніки Перу» Педро Сьєса де Леона. «Паппа - це особливий рід земляних горіхів; будучи зварені, вони стають м'якими, як печений каштан; при цьому вони покриті шкіркою не товстішою шкірки трюфеля»[9] «З місцевих продуктів, за винятком маїсу, є ще два, що вважаються індіанцями основними продовольчими продуктами. Один вони називають Папас [картопля], що нагадує трюфелі, які після варення стають такими ж м'якими зсередини, як зварені каштани; у нього немає ні шкарлупи, ні кісточки, а тільки те, що є і в трюфелів, бо він утворюється під землею, як і вони. Створює цей плід трава, така самісінька, як польовий мак»[13] «…і вони його висушують на сонці та зберігають від одного збору врожаю до іншого. Після висушування вони називають ці папас — чуньо («chuño»)[14] та він дуже ними цінується, та багато коштує, бо у них немає зрошувальних каналів, як у багатьох інших місцях цього королівства, для зрошування своїх полів, їм навіть не вистачає природної води для посівів, вони звідують злигоднів та бідувань, якщо у них немає цієї сушеної картоплі"[15] У книзі автор також повідомляє, що зустрічав картоплю в Кіто (Еквадор), Попаян та Пасто (Колумбія). Він же навів її перший опис, правильний спосіб приготування та зберігання.


Антуан Огюст Пермантьє (1737—1813) Першими скуштували картоплю іспанські моряки, а потім картопля потрапила до Італії, де перуанську «паппу» назвали «тартуффолі»; згодом вона з'явилася і в інших країнах[9]. У (Іспанію) картоплю вперше, мабуть, було завезено Сьєса де Леоном у 1551 році, після його повернення з Перу.

Спочатку картопля не набула широкого розповсюдження як харчовий продукт і, навіть використовувалась з декоративною метою у садах аристократії. Вважалося, що вона не є здоровою для християн. Це не сприяло масовому вирощуванню картоплі. В цей період картопля також почала використовуватись у медицині. Зрештою, завдяки нестачі продуктів у часи воєн, картоплю стали ширше використовувати німецькі селяни, і вона поширилась далі по всій Європі.

У Франції ще наприкінці XVIII століття своєрідно використовували картоплю: квітками картоплі прикрашали волосся, робили з них букети. На картопляні квіти встановилася така мода, що довелося робити штучні, оскільки живих не стало вистачати[9]. У Німеччині обробляли картоплю на клумбах перед палацами[9].

Тільки на початку XIX століття завдяки гарячій пропаганді аптекаря Антуана Парментьє стали обробляти у Франції картоплю для їжі[9]. Антуану Парментьє поставлено пам'ятник на ринковій площі в місті Мондідьє[9].

Антуан Парментьє, 1771 рік:


Антуане Огюст Парментьє у місті Мондідьє Серед незліченної кількості рослин, які покривають поверхню суші та водну поверхню земної кулі, немає, можливо, жодної, яка з великим правом заслуговувала б на увагу добрих громадян, ніж картопля. Перший відомий факт про врожайність картоплі наведено у повідомленні іспанського чиновника Гарсі Дієса де Сан-Мігеля (1567), який у Перу та Болівії опитував місцевих мешканців (поселення Хулі). Так, згідно з повідомленням, врожайність картоплі становила приблизно 55,5-83,5 кг з одного тупу землі (~ 0,1643 га), що дорівнювало 340—506 кг/га[16], при цьому врожай часто з одної ділянки збирали не щорічно, а раз на 2-3 роки, оскільки насадження картоплі вимерзали.

У Російській імперії картоплю почали розводити понад сто років тому[9]. У першій половині XVIII століття Петро І завіз у Росію картоплю; він звелів розіслати її по всій країні і всіляко сприяти її розведенню.[2] Населення поставилося до цього вороже, бо спочатку вживало в їжу молоді недоспілі бульби, не знаючи що вони через вміст соланіну гіркуваті на присмак, часто викликали загальне отруєння організму.[2] Минуло майже сто років, поки картоплю почали культивувати в промислових масштабах.[2]

Король Ян III Собеський після переможної битви 1683 вперше спробував страву з картоплі, яка йому сподобалась. Він прислав з Відня до дружини Марисеньки мішок картоплі і наказав її посадити. Королівський садівник Вєнчарик виконав наказ короля у овочевому саді при палаці у Вільянові. Згодом її почали саджати при інших резиденціях, вірогідно наприкінці XVII ст. картопля могла з'явитись у садах при українських резиденціях Собеського у Жовкві, Золочеві, Олеську, Янові, Поморянах, які король відвідував. При дворах магнатів господарське вирощування картоплі на овочевих городах резиденцій розпочалось приблизно у середині XVIII ст.

За іншими даними в Україні картопля з'явилася вперше у 1780 році в маєтку графа Потоцького.

У 1765 році Імператорське вільне економічне товариство розіслало анкету, в якій, поряд з іншими запитаннями, питалося чи вирощують «земляні яблука, потетоси або тартофелі». Із українських земель відповіли: у 1768 році Слобідсько-Українська губернія — у чотирьох провінціях не чули про картоплю, у Сумській — у деяких місцях є, але дуже мало, і особливо нею не переймаються; у 1795 році Катеринославське намісництво — розводять у великій кількості поміщик Михайлівки Вейланд (який і завіз її) та німецькі колоністи.

Біологія картоплі

Картопля (лат. Solanum tuberosum L) — однорічна в культурі та багаторічна в дикому стані трав'яниста рослина родини родини пасльонових[17] (лат. Solanace L.) роду Паслін (лат. Solanum), яка об'єднує до 150 диких і культурних бульбоплідних видів. Хоча картопля — багаторічна рослина, проте її саджають щорічно навесні, оскільки бульби, залишені на зиму у ґрунті, загинуть від морозів. Основними вихідними формами європейської культурної картоплі є автотетраплоїдні бульбоносні (4x=48) підвиди ssp. tuberosum L. і ssp. andigena Hawkes, які походять з Анд Південної Америки.

Використання генних ресурсів диких форм, особливо генів стійких до різних стресових факторів, дозволило змінити генний її потенціал відповідно до ґрунтово-кліматичних умов і цілей використання. В цьому тривалому процесі утворились існуючі культурні форми, які за врожайністю, розмірами і формою бульб, здатністю утворювати бульби при довгому світловому дні, довжиною столонів, стійкістю і якістю значно відрізняються від диких форм.[18]

Морфологія У культурі картоплю вирощують як однорічну багатостеблову рослину — щороку висаджують бульби, з яких протягом одного вегетаційного періоду одержують урожай нових стиглих бульб. Свіжозібрані молоді бульби цього ж літа не можуть бути використані для отримання другого урожаю — вони перебувають у періоді спокою і, будучи висадженими, не проростають.[19] Проте, молоді бульби деяких сортів картоплі можуть бути пробудженими до росту хімічними стимуляторами. Розмножується рослина вегетативно — бульбами, а також насінням. Вирощування з насіння застосовується переважно у селекційній практиці при створенні нових генотипів. Розмноження гетерозиготних рослин картоплі насінням веде до розщеплення генетично зафіксованих сортотипних властивостей.

Види, що належать до роду Solatium tuberosum L., утворюють поліплоїдний ряд з основною кількістю хромосом — 2n-12, 2n-24, 3n-36, 4n-48, 5n-60, 6n-72.


Нижня частина рослини Усі сорти картоплі тетраплоїдні (4n-48).

Коренева система Коренева система у картоплі, яку вирощують з насіння, має спочатку стрижневу будову — у вигляді зародкового стрижневого кореня з бічними корінцями. Потім в основі стебельця, у його вузлах, які знаходяться у ґрунті, формується вторинна коренева система, яка разом із зародковою утворюють мичкувате коріння. При вирощуванні картоплі з бульб утворюється лише вторинна мичкувата коренева система.

Близько 70 % коріння картоплі розміщується на глибині до 30 см, а окремі корені досягають глибини 1,5 м.

Стебло

Саджанець з одним стеблом Рослина має надземне трав'янисте стебло і підземні пагони-столони, які на кінцях потовщуються і утворюють бульби. Наземних стебел кілька, вони прямостоячі або висхідні, заввишки 30-150 см, у поперечному розрізі ребристі, 3-4-гранні, рідше округлі, опушені. У деяких сортів вздовж стеблових ребер є прямі або хвилясті, вузькі чи широкі крила. У пізньостиглих сортів стебла гілкуються в основному у нижній частині, скоростиглих — у середній. За забарвленням вони можуть бути зеленими, червоно-фіолетовими або червоно-коричневими. Причому антоціанова пігментація залежно від сорту може проявлятися тільки в основі стебла, вздовж більшої його частини або на всій довжині. Інколи спостерігається досить інтенсивна пігментація, при якій стебла стають майже чорними.

З однієї бульби виростає у середньому 4-8 стебел, з яких утворюється кущ. Кожне стебло картопляного куща виростає з вічка бульби. Збільшення кількості вічок у бульб картоплі може відбуватись лише при її рості у довжину.[19] За виглядом і будовою кущі бувають прямостоячі, розлогі та напіврозлогі, мало- і багатостеблі, з рівними або ярусними стеблами.

Листки

Листки картоплі У листкових пазухах підземної частини стебел утворюються бічні пагони — столони завдовжки 5-20 см, іноді до 35-40 см. Ростуть вони у ґрунті більш-менш горизонтально, утворюють у вузлах корінці й здатні самостійно укорінюватися. На кінцях столонів з невеликих спочатку потовщень розвиваються бульби.

Листки складні — переривчасто-непарнопірчасторозсічені. Складаються з центрального черешка (стрижня), кількох пар листків або часток, верхівкової непарної частки, між якими розташовані невеликі за розміром частинки і зовсім маленькі часточки. Частки бувають сидячими або розміщеними на коротких черешках. За формою вони округлі, овальні, видовжені, яйцеподібні, ромбічні, гострокінцеві чи овально-гострокінцеві, опушені. Частки, частинки і часточки можуть бути симетричними (рівновеликими) і несиметричними.

У деяких сортів верхня пара часток і верхівкова непарна частка зростаються основами, утворюючи трилопатеву верхівку. Називають таке явище плющелистістю.

За кількістю частинок і часточок у листку розрізняють три ступеня його розсіченості: незначний — листок має лише одну пару частинок, а часточки відсутні; середній — листок має до двох пар частинок та одна-дві пари часточок; сильний — листок з двома-трьома парами частинок і багатьма часточками.

Залежно від щільності розміщення часток листки можуть бути густо-, середньо- та рідкочастковими. У густочасткових листків частки розміщені щільно, часто налягають своїми поверхнями одна на одну, у середньочасткових вони лише торкаються краями, у рідкочасткових між частками є проміжки. З нижнього боку часток помітна сітка жилок, які бувають пігментованими.

Листки розміщені на стеблах спірально. У своїй основі мають два серпоподібні або листкоподібні прилистки.

Квіти

Квіти картоплі Квітки двостатеві, правильні, у верхівкових завійках; п'ятичленні: чашечка складається з п'яти гостро-зубчастих, зрослих в основі чашолистків, віночок — з п'яти зрослих пелюсток. У квітці розміщуються п'ять тичинок, пиляки яких на коротких ніжках щільно складені у циліндричну або конусоподібну колонку, та маточка з верхньою зав'яззю із стовпчиком з приймочкою, який пронизує центральну внутрішню частину колонки і видається над пиляками або рівний з ними, а іноді нижчий за них.

Віночок зрослопелюстковий, білий, синій, синьо-фіолетовий, рожевий, червоно-фіолетовий. Пиляки оранжеві, жовті, жовто-зелені. Якщо у квітках утворюються оранжеві або жовті пиляки, пилок яких здатний до нормального запліднення, то при рясному цвітінні на рослинах розвивається багато плодів; у сортів, які мають квітки зі стерильними жовто-зеленими пиляками, плоди не утворюються.


Токсичні плоди (ягоди) картоплі Квітки на рослинах зібрані у суцвіття — завійки, яких на одному квітконосі буває від 2 до 4.

Плід Плід — багатонасінна двогніздова ягода. Вона округла або округло-овальна, жовто-зелена. Насіння дрібне, яйцеподібно сплюснуте, блідо-жовте або кремове. Маса 1000 насінин — 0,5-0,6 г.

Бульби картоплі Бульби одночасно вмістилище запасних поживних речовин і вегетативний орган.

Бульба — вегетативний орган, який утворюється на кінці підземного стеблового пагону — столона. Підтвердити це можна закривши нижню частину стебла картоплі, що виросло над землею на 15-20 сантиметрів, шматком темного текстилю чи щільного світлонепроникного паперу, обережно прив'язавши папір чи текстиль під листками, закривши нижню половину стебла. Частина ізолятора весь час має лежати на землі і по мірі росту стебла весь час закривати його від світла. До осені на затіненій частині стебла утворяться надземні бульби.[19]

Якщо верхівку молодого стебла картоплі помістити у чорний ящик — в темноті на ній розпочнеться утворення бульб, а у нижніх частинах рослини, які сховані у ґрунт, бульбоутворення затримається.[19]

Про вегетативне походження бульби свідчить і наявність на молодій бульбі недорозвинених листочків у вигляді лусочок. Після їхнього відмирання на поверхні бульби залишаються дугоподібні рубці — брівки, у пазухах яких розміщуються три бруньки. Брівки разом з бруньками називають «вічками». Вони бувають глибокими — при заляганні бруньок у заглибленнях бульби, неглибокими — з розміщенням бруньок майже на рівні з поверхнею бульби та поверхневими, коли бруньки виступають над поверхнею бульби, утворюючи горбик.

Вічка розміщуються на бульбах спірально. Кількість їх на бульбах середнього розміру — 6-12, на великих — до 15-20. Найменше вічок у нижній частині бульби, найбільше — у верхній. Життєздатність бруньок у вічку неоднакова, найвища — у середньої бруньки. При садінні бульб або, коли їх пророщують перед садінням, проростають не всі бруньки, а лише третина-чверть, переважно на верхівці бульби.


Насіннєва бульба з паростками Паростки, які утворюються з бруньок бульб, бувають світловими, напіветіольованими та етіольованими. Світлові паростки з'являються на бульбах, які проростають на денному світлі. Залежно від сорту вони можуть бути зеленими, червоно-фіолетовими, синьо-фіолетовими або синіми. Етіольовані паростки утворюють бульби, які проростають у темряві. Забарвлення їхнє біле або жовто-біле. Напіветіольовані паростки бувають у бульб, які проростають при недостатньому денному освітленні. Вони бувають синьо-фіолетовими або червоно-фіолетовими.

На поверхні бульби є багато сочевичок — невеликих світлих отворів, через які здійснюються дихання і транспірація води.

Нижня частина бульби, яка ще називається пуповиною, основою, столонним заглибленням, або впадиною, та якою бульба з'єднується зі столоном; протилежна від неї — верхня частина, або верхівка бульби з верхівковою брунькою.

За формою бульби бувають округлими, овальними або видовженими. В округлих бульб в усіх напрямах розміри майже однакові, в овальних — один з напрямів перевищує інші у 1,5 рази, у видовжених — удвічі і більше. Є сорти з проміжною формою бульб — яйцеподібною, плоскоовальною, бочкоподібною та ін.

Вкриті бульби гладенькою, лускуватою або сітчастою шкіркою.

Забарвлення м'якуша бульб різне — біле, жовте, світло-рожеве, іноді червоне, синє. Поверхня бульб також має різне забарвлення — біле, рожеве, червоне, синьо-фіолетове тощо.

Доведено, що розмір бульб можна збільшити, продовжуючи фазу їхнього росту,[20][21] але і в цьому випадку спадковість сорту відіграє важливу роль.

Природа процесу бульбоутворення і їхнього росту ще недостатньо вивчена. Проте існують думки щодо впливу на нього генетичних особливостей рослин до бульбоутворення і внутрішніх фізіологічних умов, у межах яких відбувається реалізація спадкової природи сортів.[22]

Товарними бульбами вважають ті, середня маса яких перевищує 40 г.[23]

Анатомічна будова бульби

Бульба картоплі з вічками На поздовжньому розрізі стиглої бульби під мікроскопом виразно видно такі елементи: шкірку (у молодої бульби епідерміс), кору, камбій, судинні пучки, серцевину.

Шкірка — зовнішній захисний шар бульби, складається з кількох рядів опробковілих клітин вторинної покривної тканини — перидерми. Під шкіркою розміщується кора, яка складається з паренхімних клітин, заповнених крохмальними зернами, та провідних елементів лубу — ситоподібних трубок флоеми. За корою розташований шар клітин камбію, з якого до центру бульби утворюються елементи ксилеми. Центральна частина бульби заповнена паренхімними клітинами серцевини, яка радіальними променями розходиться до вічок у місцях їхнього розміщення.

У паренхімних клітинах бульб містяться крохмальні зерна. Найбільша кількість їх знаходиться у внутрішніх клітинах кори і зовнішніх — серцевини, найменша — у складі водянистих клітин центральної серцевини.

Ілюстрації

Картоха1.jpg Картоха2.jpeg Картоха3.jpg

Медіа

Див. також

Джерела та література

Куприенко С.А. Источники XVI-XVII веков по истории инков: хроники, документы, письма / Под ред. С.А. Куприенко. — К. : Видавець Купрієнко С.А, 2013. — 418 с. — ISBN 978-617-7085-03-3. Талах В.Н., Куприенко С.А. Америка первоначальная. Источники по истории майя, науа (астеков) и инков / Ред. В. Н. Талах, С. А. Куприенко. — К. : Видавець Купрієнко С.А, 2013. — 370 с. — ISBN 978-617-7085-00-2.

Pjdysiys gjcbkfyyz