Бідка

Бідка, -ки, ж. 1) Ум. отъ біда. 2) Телѣжка о двухъ колесахъ. Запріг бідку. Грин. II. 331.

Сучасні словники

Словник української мови академічний тлумачний словник (1970—1980)

БІ́ДКА, и, ж. Зменш. до біда́2. Осавула ледве поспішав за ним маленькою бідкою (Н.-Лев., II, 1956, 204); Микола Іванович — секретар райпарткому, носиться по селах на двоколісній бідці (Коз., Вибр., 1947, 110). Бідка - іменник, жіночий рід, неістота.

Орфографія

Бідка - іменник, жіночий рід, неістота ВІДМІНОК ОДНИНА МНОЖИНА Називний бідка бідки Родовий бідки бідок Давальний бідці бідкам Знахідний бідку бідки Орудний бідкою бідками Місцевий на/у бід на/у бідках Кличний бідко бідки