Плім’я

Плім’я, -м’я, с. = Плем’я. МВ. О. 1862. III. 75). Не сама собою, з отцем, матір’ю, із родом, з плім’ям, з ким тобі Бог дав. Мет. 331.

Зміст

1 Словник української мови
2 Академічний тлумачний словник
3 Ілюстрації
4 Медіа
5 Див. також
6 Джерела та література
7 Зовнішні посилання

Словник української мови

Тлумачення, значення слова «плем'я»: ПЛЕ́М'Я, племені і плем'я, сер.

1. Форма суспільної організації і етнічної спільності людей, що характерна для родової стадії первіснообщинного ладу. Великий і численний рід, один із родів полянського племені, до якого належав Ант, споконвіку жив над Дніпром (Семен Скляренко, Святослав, 1959, 11); Племенами називаються об'єднання родів, які жили на спільній території, говорили однією мовою і мали спільні звичаї та вірування (Історія СРСР, I, 1957, 9).

2. Група народностей, пов'язаних спільним походженням і спорідненістю мов. Найближчими сусідами Західної Римської імперії були германські племена, далі на схід жили слов'янські, литовські, фінські племена (Історія середніх віків, 1955, 3).

Академічний тлумачний словник

Людське плем'я — людство, люди. Усі, хто вигадує й вірить в щось одне

1. тільки одн., перен. Група, категорія людей, об'єднаних якою-небудь спільною ознакою (належністю до якогось соціального шару, до певної організації або за віком, особистими якостями, властивостями і т. ін.). Діточки її стомили ніженьки, заклопотали головочку, годячи панському плем'ю (Марко Вовчок, I, 1955, 30); Повстає кругом по світі Плем'я сміле, войовниче, Що для люду права, хліба, Волі і освіти кличе (Іван Франко, X, 1954, 120); Гей, знову, знов прибоєм лави — На площі плем'я молоде! (Павло Усенко, І сьогодні... 1957, 21); Комсомольське плем'я; // розм. Група тварин, об'єднаних якою-небудь спільною ознакою. Пси мене обнюхали.. По павільйонах, по цехах, по монтажних кімнатах, у їдальні — скрізь на всі способи чухалось, скавучало й гавкало це плем'я (Юрій Яновський, II, 1958, 18).

2. тільки одн., розм., заст. Рід (у 2 знач.). Троянське плем'я все засіло коло книжок, що аж потіло (Іван Котляревський, I, 1952, 168); // Походження, родовід. Я не знала роду-племені своєї знайомої, ледве знала імення (Леся Українка, III, 1952, 598); [Вересай:] Хто ж ви будете, люди добрі? З якого села, роду-племені? (Юрій Мокрієв, П'єси, 1959, 252).

3. тільки одн., заст. Рідня, родич. Приїздить він до дядька, а дядина побачила та й кае [каже]: — Це ж наше плем'я їде (Словник Грінченка); // Нащадки, діти; покоління. — Ой, Іване.., а що буде послі, не подумав єси, та й запропастив і дівчину, і все її плем'я! (Марко Вовчок, I, 1955, 26); * Образно. Дівчино, серденько! жартуй, поки є врем'я, Жартуй, да не глузуй із бідних парубків; А то мине весна твоїх годів, Покине і тебе дияволове плем'я (Євген Гребінка, I, 1957, 54).